Слобода, заведена наново
15 жовтня 1850 року в Київському повіті склали ревізьку казку на поселення, якого доти не існувало. Титул її починається так:
Тысяча восемьсотъ пятидесятаго Года, Октября пятьнадцатаго дня Кіевской Губерніи и уѣзда Слободы Веселой (: учрежденной вновь, на основаніи Двухъ Указовъ Кіевскаго Губернскаго Правленія отъ 31 декабря 1846 Года, за № 18449, и отъ 30 Іюня 1850 Года за № 13616 :) Жены Коллежскаго ассесора, помѣщицы Дарьи Феликсовой дочери Фрейгангъ, о состоящихъ мужеска и женска пола Крестьянахъ[1]
Унизу казки стоїть підсумок: 134 чоловічої статі, 126 жіночої, разом двісті шістдесят душ у тридцяти девʼяти дворах.[1] Аркушем раніше підшито довірчий лист самої поміщиці від 14 жовтня, де ті самі два укази названі тими самими номерами, а поселення - «вновь мною учрежденной … Слободѣ Веселой».[1]
Людей на нову землю перевели із сусіднього Грузького, де в них була своя вулиця - Слобода.[6] Похилевич, описуючи село через тридцять сім років, міряє цю відстань «въ 1 версту»;[3] за сучасними координатами між центрами двох сіл близько трьох кілометрів, тобто верста тут міряна від краю до краю, а не від центру до центру.[4] У казці попередній, № 151, складеній на саме Грузьке, проти частини дворів стоять помітки «переселенъ на Слободу Веселую подъ №», і номер при них - це номер двору вже в новій казці.[1]
Три дати, і дві з них датують папери, а не подію
Про рік заснування села в літературі стоять три різні числа. Два з них мають за собою документ, третє не має нічого.
| Рік | Що це насправді датує |
|---|---|
| 1850 | ревізьку казку, складену на поселення в жовтні того року[1] |
| 1851 | першу клірову відомість, у якій приселок Весела Слобода стоїть окремим рядком: 37½ двора, 150 чоловіків і 174 жінки[2] |
| 1860 | нічого: сам краєзнавець називає цей рік роком, від якого в архівних паперах зʼявляється назва Гімовка, а не роком заснування[7] |
Радянський довідник 1971 року подає третє з них як дату заснування: «Село виникло у 1860 році», і джерела при цьому реченні немає ні тут, ні в сусідніх статтях тому.[8]
Різниця між першими двома теж не суперечність, а різні одиниці обліку: ревізор рахував ревізькі душі восени 1850 року, священник - парафіян наступного, і навіть двір у нього виходить не цілий, бо пів двора це двір, поділений між двома господарями.[1][2]
Кого саме привезли
Казка перелічує всі тридцять девʼять дворів поіменно, з віком кожного, і в ній видно, що переселяли не поодинці, а родами. Шість дворів Петриків, пʼять Ткаченків, чотири Лозниці, по два двори Дроздів, Яценків і Давидчуків, решта по одному.[1] Двоє Дроздів, Іван і Прокофій Кириловичі, - рідні брати, і в казці вони стоять сусідніми дворами.
Ці ж прізвища тримаються в селі й далі: Петрики й Ткаченки стоять у книгах народжень 1932 і 1933 років, Лозниці в мартиролозі голоду й у книзі репресованих, Цирулі й Козидуби в книзі смертей 1928 року. Родоводу з цього не виводять - двір 1850 року з родиною 1932-го звʼязує тільки метрична книга, а не збіг прізвища.
Прізвищ, які місцевий переказ називає першими, у казці не завжди видно. Родини Піхурів, від якої нібито пішла назва одного з кутків, у ревізії немає взагалі.[1][7]
Чому це рідкість
Початок більшості сіл району доводиться виводити з карт і непрямих згадок. Тут його називає документ, складений на місці й того самого року: є день, є двоє указів із номерами, є імʼя тієї, хто це зробила, і є всі двісті шістдесят душ, кого сюди привезли.
Шифр справи вперше надрукував краєзнавець 2016 року.[5] Звірка з самою казкою показала, що він переказав її титул дослівно, разом з обома номерами указів.[1][5]