Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Слобода, заведена наново
15 жовтня 1850 року в Київському повіті склали ревізьку казку на поселення, заведене наново. Титул її починається так:
Тысяча восемьсотъ пятидесятаго Года, Октября пятьнадцатаго дня Кіевской Губерніи и уѣзда Слободы Веселой (: учрежденной вновь, на основаніи Двухъ Указовъ Кіевскаго Губернскаго Правленія отъ 31 декабря 1846 Года, за № 18449, и отъ 30 Іюня 1850 Года за № 13616 :) Жены Коллежскаго ассесора, помѣщицы Дарьи Феликсовой дочери Фрейгангъ, о состоящихъ мужеска и женска пола Крестьянахъ[1]
Унизу казки стоїть підсумок: 134 чоловічої статі, 126 жіночої, разом двісті шістдесят душ у тридцяти девʼяти дворах.[1] Аркушем раніше підшито довірчий лист самої поміщиці від 14 жовтня, де ті самі два укази названі тими самими номерами, а поселення - «вновь мною учрежденной … Слободѣ Веселой».[1]
Людей на нову землю перевели із сусіднього Грузького, де в них була своя вулиця - Слобода.[9] Похилевич, описуючи село через тридцять сім років, пише, що воно «отдѣляется съ южной стороны села полемъ въ 1 версту»;[6] між центрами двох сіл за сучасними координатами близько трьох кілометрів.[7] У сусідній казці, № 151, складеній на саме Грузьке, проти частини дворів стоять помітки на зразок «Переселенъ на Слободу Веселую 10. подъ № 32», і номер після «подъ №» - це номер двору вже в новій казці.[1]
Три дати, і дві з них датують папери, а не подію
Про рік заснування села в літературі стоять три різні числа. Два з них мають за собою документ, третє не має нічого.
| Рік | Що це насправді датує |
|---|---|
| 1850 | ревізьку казку, складену на поселення в жовтні того року[1] |
| 1851 | клірову відомість цього року, у якій приселок Весела Слобода стоїть окремим рядком: 37½ двора, 150 чоловіків і 174 жінки;[2] цей рік як рік заснування подає нарис 2003 року з посиланням на цю відомість і числом 324, тобто 150 і 174 разом,[10] а тими самими словами й книга памʼяті жертв голоду[9] |
| 1860 | нічого: сам краєзнавець називає цей рік роком, від якого в архівних паперах зʼявляється назва Гімовка, а не роком заснування[10] |
Радянський довідник 1971 року подає третє з них як дату заснування: «Село виникло у 1860 році», і джерела при цьому реченні немає ні тут, ні в сусідніх статтях тому.[11]
Різниця між першими двома теж не суперечність, а різні одиниці обліку: повірений поміщиці рахував ревізькі душі восени 1850 року, священник - парафіян наступного, і навіть двір у нього виходить не цілий: тридцять сім з половиною.[1][2]
Кого саме привезли
Казка перелічує всі тридцять девʼять дворів поіменно, з віком кожного, і в ній видно, що переселяли не поодинці, а родами. Шість дворів Петриків, пʼять Ткаченків, чотири Лозниці, по два двори Дроздів, Яценків і Давидчуків, решта по одному, хоча пʼять прізвищ в казці прочитуються непевно.[1] Двоє Дроздів, Іван і Прокофій, обидва Кириловичі, стоять у казці сусідніми дворами, першим і другим.
Ці ж прізвища тримаються в селі й далі: Петрики й Ткаченки стоять у книгах народжень 1932 і 1933 років,[3][4] Лозниці в мартиролозі голоду[9] й у книзі репресованих,[12] Цируль і Козидуб у книзі смертей 1928 року.[5] Родоводу з цього не виводять - двір 1850 року з родиною 1932-го звʼязує тільки метрична книга, а не збіг прізвища.
Петриків місцевий переказ називає першими поселенцями села, а Лозницю й Ткаченка першими на двох його вулицях, і всі три прізвища в казці є.[10][1] Родина Піхурів, яка, за тим самим переказом, заснувала вулицю Піхурівщину й переїхала з хутора Зіняк, серед голів тридцяти девʼяти дворів казки не стоїть, хоча пʼять прізвищ в казці прочитуються непевно.[10]
Чому це рідкість
Початок багатьох сіл району доводиться виводити з карт і непрямих згадок.[8] Тут його називає документ того самого року: є день, є двоє указів із номерами, є імʼя тієї, хто це зробила, і є всі двісті шістдесят душ, кого сюди привезли.
Шифр справи вперше надрукував краєзнавець 2016 року.[8] Його переказ збігається з титулом казки: та сама поміщиця й ті самі два укази з тими самими номерами й датами.[1][8]