Церкви не стало, а вал і рів під нею лишилися

«Гинуть церкви в районі одна за однією. Уже зруйновані храми в сусідніх селах», - так нарис описує кампанію, яка почалася по району після голоду, і аж тоді доходить до церкви Святої Трійці у Великому Карашині.^[2]

Деревʼяну Троїцьку церкву 5-го класу поставили 1748 року на місце давнішої, і від тієї давнішої в ній лишалося євангеліє, куплене 1733 року, - тобто церква стояла тут щонайменше за пʼятнадцять років до 1748-го.^[3] За церквою числилося 45 десятин землі.

Місце під нею давніше за обидві церкви. Ще 1864 року навколо церкви й церковної садиби лишалися вали й рови, «укріплені в давні часи»^[3]; залишки рову та валу видно й тепер, а там, де стояв храм, поставили дубовий хрест.^[2]

Капличку доручили знести своїм

Між Рожевом і Карашином, коло яру «Пересипанка», стояла церква-капличка, яку, за переказом, поставили на памʼять сорока загиблих рожівців.^[2] Земля під нею була карашинська, і саме тому знищити її районний комітет зобовʼязав карашинських більшовиків, а не рожівських: ікони били й кидали в річку, а джерельну криничку всередині забили землею.

Раз на рік до каплички приходили рожівці, карашинці й «різні богомольці», і рожівці приносили із собою сорок хлібних хрестиків, по кількості загиблих, і розкладали їх на квітах перед входом.^[2] Коло каплички било дві кринички з джерельною водою, яку вважали цілющою; третя, всередині самої будівлі, і є та, що її забили землею. «Залишилася лише одна маленька криничка», - кінчає нарис.^[2]

Служив у капличці священник із села Хомутець Брусилівського району - він приїжджав на те щорічне богослужіння.^[2] Свого причту капличка не мала, тож у консисторських паперах шукати її треба не за Карашином і не за Рожевом, а за хомутецькою парафією. Це єдиний слід, за яким її взагалі можна знайти в документах.

Коли її поставили, той самий нарис каже двічі й по-різному. На одній сторінці бій із татарами, у якому полягли сорок рожівців, датовано «десь в середині 15-го сторіччя», а через пʼять сторінок капличку названо збудованою «в памʼять 40 загиблих рожівців в середині XVI ст. в бою з татарами».^[2] Сто років різниці всередині одного тексту, під тими самими сорока загиблими. Розсудити це нічим: документа немає ні під першою датою, ні під другою, тож століття ми тут не називаємо взагалі.

1848 рік: проповідь проти панщини

1848 року рожівський священник Діонісій Борзаківський виступив із проповіддю проти панщини саме тут, у карашинській церкві Святої Трійці, і влада вважала Карашин осередком заворушення восьми сіл.^[2] Тобто будівля, яку розібрали 1935 року, була тим самим приміщенням, у якому за вісімдесят сім років перед тим селянам сказали, що панщину щодня відробляти не треба.

Нарис 2006 року пише, що на місці зруйнованого храму мешканці Карашина збираються побудувати церкву^[2], і на знімках села 2011 року нова Свято-Троїцька вже стоїть, разом із дзвіницею.^[1] Посвяту зберіг і герб: затверджуючи 2004 року символіку, сільська рада поставила в нижнє поле щита церкву з трьома банями, а у верхнє - трикутник Трійці з колом.^[2]