Репресовані Рожева

Девʼятеро людей, повʼязаних із Рожевом, стоять у книзі репресованих Київської області. Вісім із них уродженці села, ще одна потрапила сюди роботою: вчителька.^[1] За цією книгою троє з них розстріляні. «Нариси з історії Макарівського району» 2006 року називають розстріляними за вироком «трійки» пʼятьох людей із Рожева.^[3] Десятого дав житомирський том тієї самої серії: Олександр Лукич Данилов, 1885 року народження, уродженець містечка, бухгалтер райкомунгоспу, житель Малина, - вісім років таборів від трійки при УНКВС по Житомирській області, реабілітований 1989-го.^[2] Дата арешту в статті, 8 грудня 1937 року, пізніша за дату постанови трійки, 5-6 грудня, і укладачі книги позначили її словами «так в документі».^[2]

Вироки лягли не в один рік і не в одну установу, тому «терор 1937-1938» тут рамка приблизна: найраніший запис це 1926 рік, найпізніший - 1939-й.^[1] Девʼятеро з київської книги проходили через пʼять різних органів: Особливу нараду при колегії ОДПУ, Особливу нараду при НКВС СРСР, трійку при УНКВС по Київській області, Київський обласний суд і комісію НКВС та Прокуратури СРСР.

Розстріляні

Валерія Владиславівна Поплавська, 1898 року народження, родом із села Боберка на Львівщині, учителька рожівської неповної середньої школи. Засуджена 2 листопада 1937 року комісією НКВС і Прокуратури СРСР, розстріляна 13 листопада. Реабілітована 1989 року.^[1] Запис про неї називає рожівську школу на той час неповною середньою.

Антон Свиридович Снітко, 1871 року народження, уродженець і житель Рожева, робітник на будівництві шосейних доріг. Засуджений трійкою при УНКВС 28 грудня 1937 року, розстріляний 4 січня 1938-го. Реабілітований 1963 року.^[1] На момент вироку йому було шістдесят шість.

Олександр Григорович Сусленко, 1898 року народження, уродженець Рожева, учитель київської середньої школи № 71. Засуджений трійкою 28 квітня 1938 року, розстріляний 7 травня. Реабілітований 1961 року.^[1] Сусленків у мартиролозі Голодомору четверо. «Нариси з історії Макарівського району» 2006 року дають свій перелік: розстріляними за вироком «трійки» там названо директора рожівської школи Г. М. Петрова, його дружину, вчительку української мови В. В. Поплавську, Василя Уляновича Ремезовського (Глека), О. Г. Сусленка, за «Нарисами» директора однієї з кращих київських шкіл, і А. С. Снитка.^[3] У київській книзі «Реабілітованих історією» Ремезовський - Василь Семенович, засуджений обласним судом до пʼяти років позбавлення волі.^[1]

Решта шестеро

Андрій Іванович Куденко, 1889 року народження, уродженець Рожева, священик у селі Бортники Фастівського району: пʼять років позбавлення волі за вироком Київського обласного суду 20 червня 1937 року.^[1] Це не ті Бортники, що в Івано-Франківському районі.

Ще пʼятеро: Хава Гершківна Балясна 1906 року, вислана 1926-го на три роки за межі України; Михайло Федорович Лащевський 1892 року, селянин-одноосібник, три роки 1930-го; Ісак Шльомович Приворотський 1909 року, слюсар київської артілі «Металопобутремонт», пʼять років 1938-го; Василь Семенович Ремезовський 1902 року, робітник Червоно-Слобідського спиртзаводу, пʼять років 1938-го; Данило Пилипович Камишний 1894 року, колгоспник, чотири роки 1939-го.^[1] «Нариси» 2006 року пишуть про Данила Пилиповича Комишнього інакше: шість років, лісоповал в Архангельській області і смерть там у листопаді 1941 року; до засуджених на табори вони додають Ганну Іванівну Сусленко й П. Г. Ігнатовського.^[3]

Чого книга не каже. Формуляр макарівського розділу не має графи зі статтею звинувачення - її немає в жодному записі, не лише в рожівських. Номерів архівно-слідчих справ у ньому теж немає. Тому про те, у чому саме цих людей звинувачували, київська книга не каже.^[1] Про Хаву Балясну розповідає третя книга тієї самої серії: вона була активною членкинею підпільної організації єврейської молоді «Гашомер-Гаціор» і навесні 1926 року відповідала за розповсюдження першотравневої листівки проти радянської влади, за що її й заарештували.^[4] Засудили її до трьох років заслання в Середню Азію, а 1929 року вона виїхала до Палестини. Данилова, за житомирським томом, обвинувачували за статтею 54-10 Кримінального кодексу УРСР.^[2]