Голодомор у Рожеві
Мартиролог Рожева має 94 позиції, і кожна з них закінчується словами «від голоду».[3] Нарис того самого тому подає інше число: «з різних джерел є дані про те, що в селі померло від голоду близько 200 осіб».[3] Це не суперечність, і книга сама пояснює різницю: «вдалося зібрати лише незначну частку імен тих, які померли з голоду».[3] Одне число це оцінка, друге - перелік, і перелік менший, бо збирали його не за документами.
Звідки взялися ці 94 імена
Мартиролог Рожева укладено за свідченнями очевидців, а не за архівом, і книга каже це прямо в преамбулі. Записували їх у три заходи протягом восьми років:[3]
1997 рік. Спогади Вараницького Д. Я., 1904 року народження, і Вараницької К. В., 1912 року записала Вараницька Л. М., учениця 10-Б класу Макарівської загальноосвітньої школи № 1. Тобто двох людей, які пережили голод дорослими, розпитувала десятикласниця, і прізвище в неї те саме, що в них.
1999 рік. Свідчення Галки Н. Г., 1909 року народження, узято вже не з голосу, а з книжки - «Нарисів з історії Макарівського району» 2006 року, с. 372-373. Речення преамбули побудоване так, що ці дві сторінки можуть бути джерелом не самого лише свідчення 1999 року, а й усього мартиролога: іншої друкованої адреси при переліку том не називає.[3]
2005 рік. Сичевську Є. А., 1914 року, і Орлову М. Д., 1911 року записала Поливач Л. М., завідувачка бібліотеки-філії села Рожів.
Що з цього випливає для читача, який шукає своїх. Графа «від голоду» тут не документ, а памʼять через шістдесят-сімдесят років: ні дат, ні віку в більшості записів немає, а там, де рік народження є, він теж зі слів. У макарівському розділі книги за архівними даними укладено рівно шість мартирологів, і Рожева серед них немає.[3] Але архів тут мовчить, а не заперечує: актів про смерть по Рожеву за 1932-1933 роки ми не знайшли, і це означає, що їх не знайдено, а не що людей не було.
Що видно в самому переліку
Прізвища стоять гніздами, і найбільші з них помітні одразу: Руденків одинадцять, Куницьких теж одинадцять, Ремезовських десять, Галок сім, Левіцьких шість, Гайдаєнків і Сичевських по пʼять, Сусленків і Федоричів по чотири.[3] Спорідненості книга майже не фіксує, тому це перелік прізвищ, а не родин, - хоча подекуди її видно просто з рядка: «Ремезовська Соня - дочка Ремезовських Петра і Варвари - дитина», «Сусленко Іван - син Сусленків Пилипа і Єви».[3]
Дітей у переліку багато, і половину з них названо без імені: «Кучерявий (хлопчик) - дитина», «Знискова (дівчинка) - дитина», «Білецький - син Саші Біленької», «Глущенко - хлопчак Баганихи».[3] Рядок «Кучерявий (хлопчик) - дитина, від голоду» надруковано в книзі двічі поспіль, і ми лишили обидва: у томі це два записи, а не один подвоєний. Чи розрізняв свідок 2005 року двох хлопчиків, чи назвав одного двічі, розсудить тільки архів, якого для Рожева немає.
Одне імʼя з переліку каже, що школа працювала посеред голоду: Левіцький Андрій, учень Рожівської школи.[3]
Кінець 1933 року: інтернат для сиріт
Наприкінці 1933 року в Рожеві організували інтернат для дітей, які лишилися круглими сиротами. Вісьмох із них книга називає поіменно: Галка Микола Миколайович, Ремезовська Марія Андріївна, Галасюк Захар Іванович, Галка Андрій Миколайович, Левіцька Віра Данилівна, Герасименко Олександр Дмитров, Ремезовська Марія Петрівна, Федорич Євдокія Андріївна - і додає «та ін.».[3] Усі вісім прізвищ стоять і в мартиролозі того самого села.
Село в газеті того ж року
21 жовтня 1933 року обласна «Пролетарська правда» вийшла з першою шпальтою про картоплю. Серед прикладів «куркульського саботажу» вона назвала Рожів: одноосібники, писала газета, не здали жодного грама з завдання в 1944 центнери, а до них «прилучилися» члени сільради Козицький С. Т. та Степаненко Петро.[1] Це рідкісний випадок, коли газета називає живих людей села на прізвище та імʼя, і це ж єдине, що ми про них знаємо.
Двома місяцями раніше та сама газета писала, що по рожевському кущу районний здороввідділ не провів навіть щеплень.[2]