Єдиний рік, на який відомий увесь склад села: ревізька казка 1 жовтня 1850 року
1 жовтня 1850 року Плахтянку переписали цілком. Це єдиний рік, на який ми знаємо весь склад села поіменно.
Казка на село окрема, вона займає аркуші 46-52 у томі ревізьких казок Київського повіту, і починається так:
«Ревизская Сказка. Тысяча восемь сотъ пятидесятаго года Октября перваго дня, Кiевской губернiи и уѣзда деревни Плахтянки, Помѣщицы жены Генералъ-Лейтенанта Ульяны Степановой Ловцовой, о состоящихъ мужеска и женскаго пола крестьянахъ».[1]
Дванадцять родин. На закритті писар підбиває підсумок сам: «Всего же наличныхъ мужескаго пола шестьдесятъ семь, женскаго семьдесятъ три».[2] Сто сорок душ, і це число не наше: воно стоїть у документі, словами.
Іншого такого року в села немає. Сповідних розписів по парафії в оцифрованому масиві не існує, а метрика показує лише ті двори, у яких того року хтось народився, вінчався або помер.
Дворовий, який розписався за пані
Аркуш перед казкою, 45-й, це довіреність. Ульяна Ловцова доручає розписатися за неї в Ревізькій комісії своєму дворовому Григорію Єрмолайовичу Соломенку.[3]
Прізвище цього кріпака - Соломенко, і Соломенки стоять першою родиною в тій самій казці.[1]
Той самий аркуш називає володіння дослівно: «въ имѣнiи моемъ Кiевской губернiи и уѣзда въ мѣстечкѣ Мотыжинѣ и деревнѣ Плахтянкѣ».[3] Мотижин і Плахтянка тут одне маєтко, і сказано це самою власницею, у документі, який вона підписувала для казни.
Двоє, приведені з Мотижина за два роки перед переписом
Дві позиції в казці позначено як приписаних «шляхетской мотыжинской» 1848 року: Максимъ Степановъ Безсмертный - зять у шостій родині, і Осипъ Яковлевъ Скибенко - у дванадцятій.[1] На 1850 рік ці двоє в селі два роки.
Окремо стоїть третя позиція, яку теж не можна назвати корінною: безіменний пасинок у третій родині, незаконнонароджений син шляхтича Федора Рибака. Про нього казка каже лише, що рід зайшлий зі шляхти, - ні року, ні Мотижина при цьому рядку немає.[1]
Через девʼяносто пʼять років обидва прізвища стоять на памʼятнику воїнам-односельцям: на плитах вирізьблено А.Ю. і К.Ю. Безсмертних, В.Я. і М.Я. Скибенків.[4] Що це їхні нащадки, ми не стверджуємо: збіг прізвища родоводу не доводить, а метричного ланцюга між тими Скибенками й цими в нас немає.
Чому в переліку 158 рядків, а душ 140
Ревізька казка подає чоловікові два віки: за минулою ревізією 1834 року й за нинішньою. Тих, хто вибув між ними, вона теж називає поіменно, ставлячи при імені рік вибуття - смерті або віддачі в рекрути.[1]
Через це чоловічих рядків у переліку 90, а «наличныхъ» у підсумку 67. Різниця рівно 23, і припадає вона на тих, кого казка назвала й тут же зняла з наявних, бо на 1850 рік їх у селі вже не було.[1][2] У нашому переліку таких позначено двадцять два - один рядок ще треба звірити з самим аркушем.
З жінками навпаки, і читати це як повноту не можна. Жіночих рядків 68 проти 73 оголошених. Пʼятьох бракує з однієї причини: у пʼятій родині казка пише про дочок словом «дочки», без імен і без числа.[1] Вписати їх у перелік нема з чого. Тому перелік нижче поіменний, але не повний, і пʼять плахтянських дівчат лишаються в ньому самою тільки згадкою.
Ще одна межа документа - почерк. У частині прізвищ він дозволяє два прочитання, і тоді в рядку стоять обидва: Семироч(?) / Семирогъ(?), Мукименко (Микименко?).[1] Вибирати за писаря ми не стали.
Непевні прізвища й дальшу долю цих дванадцятьох родин можна перевірити за наступною ревізією, 1858 року, якщо казка на Плахтянку в ній збереглася.