Митрополичий ключ: 1735 рік, який не сходиться з документами

Польський географічний словник пише, що до 1735 року Ніжиловичі належали до радомишльського (він же поліський) ключа київських уніатських митрополитів, і того року маєток забрав уряд.^[4] Ми відкрили том «Архіва Юго-Западной Россіи», на який словник при цьому посилається, - і два акти з нього кажуть інше.

Що стоїть у самих документах

1705 року Йосиф Шумлянський, єпископ львівський, галицький і камʼянець-подільський, адміністратор Київської митрополії й архимандрит печерський, здав свої поліські маєтки в трирічну оренду; акт вписано в овруцькі ґродські книги.^[1] Перелік маєтків у ньому такий:

…dobra poleskie, w województwie Kijowskim leżące, do metropoliej Kijowskiej i archimandriej pieczarskiej należące, prawu swemu ex mente legis publicae podległe, a chcąc one jako w najlepszym mieć porządku i conservatii, też dobra in genere wszystkie, jako to: Worobie Stare i Nowe, Unin, Kaleńce, Łabińce, Pilipowicze, Mikulicze, Nizałowicze, Michałki, Oblitki, Weremiki, Tołokuń, miasteczko Radomyszl, Rubieszówkę, Czudyń, Zabiłocze, Szybenne, Szpile, Oranne i Rudnię Krymską…

Обидві тези словника - печерське володіння й митрополичий ключ - стоять тут в одному реченні: маєтки названі такими, що належать і митрополії, і печерській архимандрії, і в тому самому переліку стоїть містечко Радомишль.^[1]

Другий акт складено 14 жовтня 1780 року. Возний Василь Волинець свідчить у житомирському ґроді, що ввів у володіння новообраного уніатського митрополита Ясона Смогоржевського:

…był w dobrach, tu, w wojewodztwie Kijowskim, a powiatach: Żytomierskim, Owruckim i Kijowskim leżących, do metropolii Kijowskiej należących, najprzód w kluczu Radomyślskim, to jest mieście Radomyślu i w wsiach, do niego przynależących: Czudynie, Raczy Małej i Wielkiej Raczy, Krasnoburce, Międzyrzecce, Wysiewiczach, Medelówce, Michałkach, Hucie Wysiewickiej, Hucie Zabołockiej i słobodzie Papierni, Rudni Krymskiej, Niżyłowiczach, Zabołoczu, słobodzie Berezie zwanej…

Тобто 1780 року село ще митрополиче й стоїть поіменно в радомишльському ключі - через сорок пʼять років після дати, якою словник це володіння закінчує.^[2] «Klucz Radomyślski» написано в документі буквально: формулювання словника тут не переказ, а цитата.^[2] Ревізія 1795 року каже те саме - село числиться у володінні митрополита Ростоцького, четвертою позицією радомишльського блоку.^[6]

Дату ми лишаємо, але важать документи

1735 рік стоїть у довідниковій статті кінця XIX століття, без посилання й у реченні, зламаному друкарською перестановкою слів.^[4] Проти нього - акт ґродських книг 1705 року, свідчення возного 1780 року й опис ревізької казки 1795-го, і всі три називають село поіменно.^[1][2][6] Первинний документ важить більше за довідник, тому на сьогодні митрополиче володіння триває щонайменше до 1780 року. Дату 1735 при цьому не викидаємо: словник міг узяти її з паперу, якого ми не бачили, і назвати цей папір - єдиний спосіб її перевірити.

Де сидів цей власник

У Радомислі, пише Похилевич, «въ прошломъ вѣкѣ жили по временамъ дизунитскіе владыки, титуловавшіеся Кіевскими митрополитами и управлявшіе ихъ Радомысльскимъ имѣніемъ».^[5] Для Ніжиловичів це означало, що рішення про їхній ліс і їхні повинності ухвалювали в повітовому місті, а не на місці.

Одна маєтність від 1415 до 1780 року

Село не ходило з рук у руки: триста шістдесят пʼять років воно лишалося в тій самій церковній маєтності. Найраніший її обрис - реєстр данин Київської Софійської митрополичої вотчини, де Ніжиловичі стоять поруч з Облітьковичами, Унином і Мигальчичами.^[3] У переліку 1705 року ті самі сусіди звуться Oblitki, Unin і Michałki, а в переліку 1780-го - Oblitkach і Michałkach.^[1][2]

Шукати треба в описі маєтку, складеному при передачі в казну, або в першому казенному ревізькому описі після неї: у такому папері рахують дворами - скільки їх було, скільки лісу й скільки ріллі відійшло державі того року.