Двісті двадцять, триста, пʼятдесят два

Про голод у Ніжиловичах книга памʼяті подає три числа, і вони стоять в одному абзаці:

«За свідченням очевидця трагедії голодомору Захарченка М.Д. в селі Ніжиловичі за роки голоду 1932-1933 років вимерло 220, а за свідченнями інших очевидців - 250 дорослих і 50 дітей. Встановлено поіменно 52 особи»^[1].

Ці три числа різного походження: 220 названо за свідченням одного очевидця, 250 дорослих і 50 дітей - за свідченнями інших, а 52 - це не оцінка, а стільки людей том установив поіменно^[1]. Розбіжність надрукована в самому томі. Інше число дають «Нариси з історії Макарівського району» 2006 року, одразу після розповіді про колгосп 1930 року: «А тут голод. В Ніжиловичах, за неповними даними, померло 38 людей, а фа[к]тично набагато більше»^[5].

Хто цей список складав, том каже прямо. Мартиролог «укладений за свідченнями очевидців Захарченко А. О., 1921 р. н.; Макаренко М. Ф., 1909 р. н.; Захарченко М. Д., 1920 р. н.; Нестеренко Г. Я., 1918 р. н.; Артеменко Г. М., 1923 р. н., записаними у 2000 р. Артеменко В. П., вчителем історії Ніжиловицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів»^[1]. Тобто пʼятеро людей, найпізніше з яких народилося 1923 року, а найраніше 1909-го: у голодні роки їм було приблизно від девʼяти до двадцяти чотирьох, а записано їхні слова через шістдесят сім років. Жодного архівного шифру при мартиролозі не стоїть.

Прізвищ серед цих пʼятьох чотири: Захарченко, Макаренко, Нестеренко, Артеменко. Усі чотири стоять і в самому списку померлих^[1].

Том називає 52 особи, а надрукованих позицій у списку 53: «Захарченко Василь» стоїть двічі, останнім рядком першого стовпця й першим рядком другого^[1]. Та й позиція не завжди дорівнює людині. Одна позиція групова: «Захарченко Онисько і 5 дітей», а імен цих пʼятьох дітей том не дає^[1]. Ще кілька позицій неповні: «Дмитро Нечипорович» і «Захарченко» стоять окремими рядками, хоч поруч у тому самому переліку є й повне «Захарченко Дмитро Нечипорович», а за «Степаненко (дівчинка)» іде окремий рядок «Тимошенко» без імені^[1]. Чи це ті самі люди, що й у повних рядках, том не каже, тож за кожним варіантом може стояти окрема людина.

Прізвища, що повторюються, видно з першого погляду. Артеменків дванадцятеро, Захарченків девʼятеро, якщо двічі надрукованого Василя лічити раз, Поливачів семеро, Ковтунів четверо, по троє Тимошенків, Макаренків і Бикорізів^[1]. Тобто сім прізвищ забирають сорок одну позицію з пʼятдесяти двох - близько чотирьох пʼятих усього мартиролога.

Документа, який перевірив би ці імена, у доступних джерелах поки немає. Пошуковий покажчик до фонду записів цивільного стану знає по селу 32 акти про смерть, і всі вони за 1924 і 1943 роки; за 1932 і 1933 - жодного^[2]. Це не доводить, що актів не існує: ще шість справ зі шлюбами людей звідси покажчик знаходить лише за місцем у самих записах, бо в описі фонду назви села при цих справах немає.

Отже, кожне імʼя цього списку поки тримається лише на свідченнях очевидців, записаних 2000 року^[1].

Книги записів велися по сільрадах, і в змісті кожної стоять назви рад, а не сіл: село мало б стояти в них як «Ніжиловицька», а не «Ніжиловичі»^[3]. Але книги смертей голодних років уціліли лише по кількох радах району. За 1932 рік це Макарів, Королівка, Макар-Буда, Маковище, Озірщина, Ситняки і Грузьке - остання рада вже не макарівська, а брусилівська; за 1933-й - Макар-Буда, Маковище, Озірщина, Макарів і те саме Грузьке. Ніжиловицької немає в жодному з двох переліків. Районна алфавітна книга смертей за 1920-1933 роки на всіх своїх писаних сторінках тримає за ці два роки в кожній літері той самий вузький перелік із десяти сіл, і Ніжиловичів серед них немає - хоч саме село в ній трапляється, і не раз, за інші роки^[4].

Тобто прогалина тут районна, а не ніжиловицька.