Пошесть на дітях, 1908: «нема кому повідомити»

У серпні 1908 року газета надрукувала допис із Ніжиловичів:

В с. Ніжиловичах, радомиського пов., дуже росповсюдилась на малих дітях пошесть; протягом двох тижнів померло їх з десятеро. А про це навіть нема кому повідомити належну лікарську власть.^[1]

Десь із десятеро дітей за два тижні - у селі, де вісьмома роками раніше налічували 213 дворів і 1 177 жителів.^[2] Точного числа дописувач не подає: «з десятеро» це його прикидка, а не лік.

Чому «нема кому повідомити» - це не фігура мови

Газета не називає ні хвороби, ні прізвищ, ні жодного числа дня.^[1] Зате довідник 1900 року називає те, чого дописувачеві бракувало: найближчі телеграф і земська пошта стояли за 21 версту, у Брусилові, казенна пошта - за 16 верст у Ставищах, а до повітового міста було 50 верст.^[2] Лікарської дільниці в переліку сільських закладів немає взагалі: церква, школа, винна лавка, кузня, хлібний магазин і пожежний обоз із трьох бочок.

Тобто між селом і найближчим апаратом, яким узагалі можна було покликати лікаря, лежала 21 верста, а людини, чиїм обовʼязком було їх подолати, у переліку сільських установ немає.^[2]

Що це означає для того, хто шукає своїх

Діти, яких газета не називає на імʼя, мали б стояти в метричній книзі Михайлівської церкви за 1908 рік - з іменем, віком і записаною причиною смерті. Такої книги ми не бачили: в архівному описі метричних книг повіту по цій парафії стоять шість справ, остання за 1904 рік, і далі за селом у ньому порожньо.^[3]