Церкву ставить казна: Миколаївська 1851 року
Церкву в Небелиці 1851 року поставила казна. Похилевич описує її через тринадцять років так: «Приходская церковь деревяная, во имя святителя Николая, построена въ 1851 году отъ казны на мѣсто прежней обветшавшей. По штатамъ причислена къ 6-му классу; земли имѣетъ 35 десятинъ».[4]
Небелиця казенна, поміщика в ній немає, і будувати парафіяльний храм тут просто нікому, крім скарбу.
Попередня церква простояла щонайменше до 1824 року: тоді консисторія дозволила її ремонт.[7] Посвяту нова церква успадкувала - Миколаївська, і такою вона стоїть у кожному документі, який ми бачили, від плану 1837 року до статті 1864-го.[1][4]
Парафія ширша за село
До Миколаївської церкви приписані ще два поселення, обидва казенні й обидва в лісі: Борівка за шість верст (183 душі) і Комарівка за дванадцять.[4] Комарівка на той час має 207 православних, 50 римо-католиків і 15 євреїв.
Для пошуку. Метрики борівчан і комарівців за XIX століття лежать у книгах небелицької церкви: своїх храмів ці села не мали. На аркуші метричної книги 1852 року серед небелицьких записів стоїть «Деревни Боровки Казенный Крестьянинъ Даніилъ Евстафіевъ Голосюкъ» - той самий документ, той самий причт.[3]
Тридцять пʼять десятин і 646 сажнів
Число, яке Похилевич надрукував 1864 року, зʼявилося на чверть століття раніше. 1837 року землемір Добровольський зняв «съ натуры» геометричний план церковних земель Небелиці за указом Київського губернського правління від 19 березня 1836 року. Таблиця площ на цьому листі рахує чотири ділянки: три статті орного поля по 10 десятин, сіножать 3 десятини, під садибою й городами 2 десятини 285 сажнів і під церковною дорогою 361 сажень. Підсумок писано в один рядок: «И того 35 десятин 646 сажень».[1]
Отже цифра Похилевича не з голови - вона з обмірів 1837 року.[1][4] На тому самому плані підписано окрему прямокутну ділянку «Усадьба Священника»; урочищ і назв місцевості лист не подає взагалі, лише літери А, Б, В, Г.[1]
А через шістдесят три роки після плану Список населених місць рахує при церкві вже 42 десятини.[5] План цього не пояснює: він фіксує наділ станом на 1837 рік і нічого не каже про пізніші прирізки. Сім десятин, які десь між 1864 і 1900 роками додалися до церковної землі, лишаються без причини. Для порівняння: рожівська церква за той самий час додала дві.[4][5]
Причт на імʼя
Двоє людей цієї церкви прочитані з паперу, а не з довідника.
Стефан Захарійович Рубанович, приходський священник, підписує сповідний розпис 1838 року; у першому ж рядку таблиці стоїть він сам - «Священникъ Стефанъ Захаріевъ Рубановичъ», 38 років, тобто народжений близько 1800-го.[2] Він же підписує метричну книгу 1852 року.[3] Чотирнадцять років у тій самій парафії - і це лише те, що ми бачили на власні очі. В описі консисторії є справа про рукоположення диякона Стефана Рубановича з Троїцької церкви Ставища 1830 року.[7] Чи це він, ми не встановили: прізвище й імʼя ті самі, але прямого ототожнення в жодному з двох документів немає.
Авраам Пахалович, дяк, підписав метрику 1852 року поруч зі священником.[3] Прізвище Пахалович стоїть і в сповідному розписі 1838 року.[2] Родину дяка доводить не саме прізвище, а по батькові: у покажчику метрик стоїть вінчання 23 травня 1843 року, і наречена в ньому - «Мотрона Авраамова Пахалович», тобто Авраамова дочка. Запис узято з індексу, і самого аркуша під ним ми не бачили.[6]
Що з церквою далі
Дальшу її долю ми простежити не можемо: між 1900 роком і кінцем XX століття по небелицькій церкві не знайдено жодного документа. Відомі дві пізні дати, і обидві - з краєзнавчої хронології 2006 року: 1992 року Свято-Миколаївську церкву переобладнали, а 2002-го відреставрували[8]. Посвята за півтора століття не змінилася, тобто це те саме імʼя, що стоїть у плані 1837 року.
Чи йдеться про ту саму деревʼяну будівлю 1851 року, чи про пристосоване приміщення, хроніка не каже, а слово «переобладнано» однаково пасує обом випадкам. Коли храм закрили за радянської влади й що з ним було між тим і 1992 роком, не сказано ніде.
Заголовок розпису 1838 року називає парафію так, як її бачив сам причт: «Кіевской Губерніи Радомысльскаго Уезда 4-й части Благочинія Села Небелицы Николаевской Церкви Приходскаго Священника Стефана Рубановича».[2]