Церкву ставить казна: Миколаївська 1851 року

Церкву в Небелиці 1851 року поставила казна. Похилевич описує її через тринадцять років так: «Приходская церковь деревяная, во имя святителя Николая, построена въ 1851 году отъ казны на мѣсто прежней обветшавшей. По штатамъ причислена къ 6-му классу; земли имѣетъ 35 десятинъ».^[4]

Небелиця казенна: Похилевич описує її в розділі про селення й церкви у віданні державних маєтностей.^[4]

Попередня церква простояла щонайменше до 1824 року: тоді консисторія дозволила її ремонт.^[7] Посвяту нова церква успадкувала: Миколаївською її називають і план 1837 року, і стаття 1864-го.^[1][4]

Парафія ширша за село

До Миколаївської церкви приписані ще два поселення, обидва казенні й обидва в лісі: Борівка за шість верст (183 жителі обох статей) і Комарівка за дванадцять.^[4] Комарівка на той час має 207 православних, 50 римо-католиків і 15 євреїв.

Для пошуку. Метрики борівчан і комарівців за XIX століття лежать у книгах небелицької церкви: своїх храмів ці села не мали.^[4][8] На аркуші метричної книги 1852 року серед небелицьких записів стоїть «Деревни Боровки Казенный Крестьянинъ Даніилъ Евстафіевъ Голосюкъ» - той самий документ, той самий причт.^[3]

Тридцять пʼять десятин і 646 сажнів

Число, яке Похилевич надрукував 1864 року, на чверть століття раніше вже стоїть у плані церковних земель.^[1] 1837 року землемір Добровольський зняв «съ натуры» геометричний план церковних земель Небелиці за указом Київського губернського правління від 19 березня 1836 року. Таблиця площ на цьому листі рахує три статті орного поля по 10 десятин, сіножать 3 десятини, під садибою й городами 2 десятини 285 сажнів і під церковною дорогою 361 сажень. Підсумок писано в один рядок: «И того 35 десятин 646 сажень».^[1]

Отже цифра Похилевича збігається з обмірами 1837 року.^[1][4] На тому самому плані підписано окрему прямокутну ділянку «Усадьба Священника»; урочищ і назв місцевості лист не подає взагалі, лише літери А, Б, В, Г.^[1]

А через шістдесят три роки після плану Список населених місць рахує при церкві вже 42 десятини.^[5] План цього не пояснює: він фіксує наділ на 1837 рік і нічого не каже про пізніші прирізки. Сім десятин, які десь між 1864 і 1900 роками додалися до церковної землі, лишаються без причини. Для порівняння: рожівська церква за той самий час додала дві.^[4][5]

Причт на імʼя

Двоє людей цієї церкви названі в документах самої парафії, а не в довіднику.

Стефан Захарійович Рубанович, приходський священник, підписує сповідний розпис 1838 року; у першому ж рядку таблиці стоїть він сам - «Священникъ Стефанъ Захаріевъ Рубановичъ», 38 років, тобто народжений близько 1800-го.^[2] Він же підписує метричну книгу 1852 року.^[3] Тобто в тій самій парафії він служить щонайменше чотирнадцять років.^[2][3] В описі консисторії є справа про рукоположення диякона Стефана Рубановича з Троїцької церкви Ставища 1830 року.^[7] Чи це він, документи не кажуть: прізвище й імʼя ті самі, але прямого ототожнення в жодному з двох немає.

Авраам Пахалович, дяк, підписав метрику 1852 року поруч зі священником.^[3] Прізвище Пахалович стоїть і в сповідному розписі 1838 року.^[2] У покажчику метрик стоїть вінчання 23 травня 1843 року, і наречена в ньому - «Мотрона Авраамова Пахалович»: по батькові вона Авраамівна й може бути дочкою дяка, але покажчик цього не каже, а запис відомий лише з покажчика, не з аркуша книги.^[6]

Що з церквою далі

Справи парафії у фонді консисторії доходять до 1919 року.^[8] Краєзнавчий нарис 2006 року згадує церкву ще під 1930 роком: коли в селі створили артіль, решта селян лишилася одноосібниками, і «їх діти ходили до школи і до церкви».^[9] Наступна згадка церкви в нарисі - 1992 рік, коли Свято-Миколаївську церкву переобладнали. Посвята за півтора століття не змінилася, тобто це те саме імʼя, що стоїть у плані 1837 року.

Чи йдеться про ту саму деревʼяну будівлю 1851 року, чи про пристосоване приміщення, хроніка не каже, а слово «переобладнано» однаково пасує обом випадкам. Чи закривали храм за радянської влади й що з ним було між 1930 і 1992 роками, нарис не каже.^[9]

Заголовок розпису 1838 року називає парафію так, як її бачив сам причт: «Кіевской Губерніи Радомысльскаго Уезда 4-й части Благочинія Села Небелицы Николаевской Церкви Приходскаго Священника Стефана Рубановича».^[2]