Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Ерекція Антонія Любомирського на церкву св. Георгія в Мотижині
Похилевич 1864 року навів текст документа, який, за ним, зберігався в самій церкві, - ерекції князя Антонія Любомирського: князь повідомляє, що церква «под титулем Св. Іержего» в його містечку Мотижині вакує, тобто стоїть без священника, і презентує на неї Грегора Клебановського; під текстом стоїть підпис «А. Любомірскій, року 1755», а в самому тексті - латинська формула ex jure patronatus collationisque meæ, «з права патронату й надання мого».[2]
Ця формула і є суттю акту. Ерекція не описує будівництва, вона розпоряджається: власник містечка з права патронату презентує священника, лишає за ним грунти, сіножаті, сади, ставки, пасіки й пасовиська, що належали церкві «ab antiquo», і звільняє його від двірських і громадських поборів.[2] Тому документ говорить про власність і владу рівно стільки ж, скільки про віру.
Церква, яку описує Похилевич, деревʼяна, пʼятого класу, з 43 десятинами власної землі, де були й ліс, і пасіка.[2] Стояла вона, за ним, не на порожньому місці: попередній храм тут уже був, і випливає це саме з ерекції.
Дві дати, і різняться вони системно
Про той самий храм є друга версія, і розходиться вона з першою не в дрібниці.
| Похилевич, 1864 | Сайт громади й Вікіпедія | |
|---|---|---|
| Будівля | 1722[2] | 1822[3][4] |
| Документ Любомирського | ерекція 1755[2] | грамота 1775[3][4] |
| Що було раніше | давніша церква[2] | греко-католицька, унійна[3][4] |
Обидві пари цифр різняться рівно на сотню й на два десятиліття. Такий збіг характерний не для двох незалежних переказів, а для одного, у якому цифри поплили при переписуванні.
Чим ці версії розрізнити. За Похилевичем стоїть документ, який, за ним, зберігався в церкві і з якого він друкує підпис та латинську формулу.[2] Друга версія посилається на «грамоту» того самого Любомирського, а Вікіпедія наводить і її уривок у перекладі, де названо церкву св. Георгія в Мотижині й «Григорія Клобановського».[3][4] Судячи з уривка, це той самий текст, що в Похилевича, тільки обидві довідки датують його 1775 роком, а в Похилевича під ним підпис «року 1755».[2][3][4] Сайт громади й стаття Вікіпедії подекуди дослівно збігаються між собою, тобто це радше одне джерело, ніж два.[3][4] Перевага, отже, за Похилевичем. Але друга версія додає те, чого в нього немає й що само собою не безглузде: попередниця була унійною.[3][4] Саму ерекцію князь адресує «митрополиту» Флоріанові Гребницькому.[2] Відповідь тільки в самому тексті ерекції або у візиті деканату, а не в порівнянні двох довідників між собою.
Що з цієї церкви виросло
У фонді Київської духовної консисторії лежать дві метричні книги церкви св. Георгія: за 1757-1790 роки на 90 аркушів і за 1788-1818 роки на 169 аркушів.[5] Поряд у тому самому фонді - справи, у яких видно, чим парафія жила щодня: 1801-1802 роками датована справа за проханням мотижинки Євдокії Громенкової дозволити їй другий шлюб, бо чоловік Михайло втік; 1818 року велася справа про дозвіл відремонтувати дах церкви, а 1819-1820 роками датована справа про розлучення селянина Юстима Махновського з удовою Марією, вінчаних священником Григорієм Поповським. Для родоводу це важить більше за дату будівлі: прізвище, яке не потрапило в метрику, часто спливає саме в такій справі.
Справа про затвердження Федора Безсмертного старостою церкви св. Георгія велася з 9 вересня 1835 до 17 січня 1836 року і лежить у тому самому фонді консисторії; це найраніша відома поява прізвища Безсмертний у Мотижині.[5]
А те, ким церква трималася на початку XX століття, видно з двох газетних оголошень 1908 року: фруктовий сад у Мотижині продавали через отця І. М. Ходзицького, благочинного, і адреса в оголошенні мотижинська, тобто благочинний на той час жив у самому містечку.[1] Чи називалася благочинницька округа мотижинською і які саме села до неї входили, оголошення не каже: воно дає посаду й адресу, і більше нічого. Це видно було б із клірових відомостей або довідника єпархії.