Ерекція Антонія Любомирського на церкву св. Георгія в Мотижині
Найдавніший документ, який Мотижин може предʼявити на свою церкву, - це не дата на балці, а папір. Похилевич 1864 року читав його в самій церкві: ерекція князя Антонія Любомирського, за якою в містечку ставили храм «под титулем Св. Іержего» і презентували на нього священника Грегора Клебановського; під текстом стояв підпис «А. Любомірскій, року 1755», а в самому тексті - латинська формула ex jure patronatus collationisque meæ, «з права патронату й надання мого».[2]
Ця формула і є суттю акту. Ерекція не описує будівництва, вона розпоряджається: власник містечка з власного права призначає священника, наділяє церкву землею й бере храм під патронат. Тому документ говорить про власність і владу рівно стільки ж, скільки про віру, - і саме тому він пережив саму будівлю.
Церква, яку описує Похилевич, деревʼяна, пʼятого класу, з 43 десятинами власної землі, де були й ліс, і пасіка.[2] Стояла вона, за ним, не на порожньому місці: попередній храм тут уже був, і випливає це саме з ерекції.[2]
Дві дати, і різняться вони системно
Про той самий храм є друга версія, і розходиться вона з першою не в дрібниці.
| Похилевич, 1864 | Сайт громади й Вікіпедія | |
|---|---|---|
| Будівля | 1722[2] | 1822[3][4] |
| Документ Любомирського | ерекція 1755[2] | грамота 1775[3][4] |
| Що було раніше | давніша церква[2] | греко-католицька, унійна[3][4] |
Обидві пари цифр різняться рівно на сотню й на два десятиліття. Такий збіг характерний не для двох незалежних переказів, а для одного, у якому цифри поплили при переписуванні.
Чим ці версії розрізнити. За Похилевичем стоїть документ, який він бачив і з якого цитує підпис та латинську формулу.[2] За другою версією джерела не названо взагалі, а самі два тексти - сайт громади й стаття Вікіпедії - подекуди дослівно збігаються між собою, тобто це радше одне джерело, ніж два.[3][4] Перевага, отже, за Похилевичем. Але друга версія додає те, чого в нього немає й що само собою не безглузде: попередниця була унійною.[3][4] Для Київщини середини XVIII століття це звичайна річ, і ерекція католицького магната на храм східного обряду лягає в такий контекст краще, ніж у будь-який інший. Розсудить це тільки сам текст ерекції або візита деканату, а не порівняння двох довідників між собою.
Що з цієї церкви виросло
Мотижинська парафія лишила по собі більший паперовий слід, ніж сама будівля. У фонді Київської духовної консисторії лежить метрична книга церкви св. Георгія за 1788-1818 роки на 169 аркушів - найраніша знайдена метрика села, тобто записи починаються за життя того покоління, яке ще могло памʼятати Любомирського.[5] Поряд у тому самому фонді - справи, у яких видно, чим парафія жила щодня: 1801-1802 роками датована справа за проханням мотижинки Євдокії Громенкової дозволити їй другий шлюб, бо чоловік Михайло втік; 1818 року причт просив дозволу полагодити дах церкви; окремо йде справа про розлучення селянина Юстима Махновського з удовою Марією, вінчаних священником Григорієм Поповським.[5] Для родоводу це важить більше за дату будівлі: прізвище, яке не потрапило в метрику, часто спливає саме в такій справі.
Церковним старостою церкви св. Георгія у вересні 1835 року затверджено Федора Безсмертного - справа про це затвердження лежить у тому самому фонді консисторії під номером 388, і це найраніша відома поява прізвища Безсмертний у Мотижині.[5]
А те, ким церква трималася на початку XX століття, видно з двох газетних оголошень 1908 року: фруктовий сад у Мотижині продавали через отця І. М. Ходзицького, благочинного, і адреса в оголошенні мотижинська, тобто благочинний на той час жив у самому містечку.[1] Чи називалася благочинницька округа мотижинською і які саме села до неї входили, оголошення не каже: воно дає посаду й адресу, і більше нічого. Розсудили б це клірові відомості або довідник єпархії.