Збройна сутичка поліції з утікачами в домі Безсмертної

Увечері 1 грудня 1915 року в Мотижині стріляли. Поліційний наряд, який прийшов брати двох розшукуваних у домі Катерини Безсмертної, потрапив під вогонь із вікон, двоє поліцейських дістали кулі, а обидва розшукувані втекли.^[1]

Хто це був

Василь Сидоренко втік із каторги й, за дописом, періодично зʼявлявся в містечку. Разом зі спільником по кількох тяжких злочинах Трохимом Безсмертним вони, як пише газета, встигли тероризувати місцеве населення; дім Катерини Безсмертної в містечку правив їм за надійну квартиру.^[1] Слово «періодично» тут важливіше за слово «тероризувати»: Мотижин був для них не сховком на одну ніч, а місцем, куди вони поверталися, і в містечку були люди, які їх приймали.

Кримінальне минуле Сидоренка допис викладає окремо. За грабунки й убивства його засудили до двадцяти років каторги, звідки він утік. Його звинувачували в убивстві поліцейського урядника 1914 року в самому Мотижині, а також у розбійному нападі на родину Олексія Безсмертного, під час якого поранено семеро людей. Про цей напад газета каже прямо: вчинено його з помсти.^[1]

Один день

Уранці 1 грудня пристав 2-го стану Київського повіту дістав із Києва агентурні відомості, що Сидоренко й Безсмертний саме зараз перебувають у Мотижині, у домі Безсмертної. Брати їх відрядили урядника й двох стражників.^[1] Троє людей на двох озброєних утікачів із каторги - це міра того, як повітова поліція оцінювала завдання.

Щойно наряд наблизився до дому, звідти несподівано почалася часта стрілянина: урядника Полтавця поранило кулею в ногу, стражника Присяжюка - у плече. Одночасно з дому вибігли Сидоренко й Безсмертний і зникли. Пораненого урядника відвезли до Макарівської земської лікарні.^[1] На цьому допис уривається: чи шукали втікачів далі й чи знайшли, він не каже.

Кореспондент ставить мотижинський вечір у ряд: у ніч на 30 листопада такі самі криваві сутички поліції з розбійниками сталися під Києвом на Байковій горі, потім на Деміївці й на Витянських полях, а наступного дня - у Мотижині.^[1] Тобто для сучасника це був не сільський випадок, а частина одного явища навколо воєнного Києва.

Прізвище

У чотирьох рядках цього допису Безсмертні стоять у трьох різних ролях: Трохим - спільник утікача, Катерина - господиня дому, де вони жили, Олексій - глава родини, на яку з помсти напали й де поранено семеро.^[1] Прізвище в містечку відоме принаймні з 1835 року, коли старостою церкви св. Георгія затвердили Федора Безсмертного.^[2] Але з того, що прізвище старе, не випливає, що ці троє рідня: газета родинних звʼязків між ними не пояснює. Найпростіше пояснення побаченого - що помста, про яку пише газета, ходила всередині самого роду. Джерело цього не стверджує, і без метрики чи слідчої справи це лишається читанням, а не фактом.

Дати тут подано так, як їх подає газета, тобто за юліанським календарем: за теперішнім рахунком це 14 грудня 1915 року.