Іпатіївський літопис називає Мутижир на шляху війська до Білгорода

Рядок, з якого починається писана історія Мотижина, розповідає не про Мотижин. Іпатіївський літопис під 6670 роком описує похід: військо Мстислава Ізяславича з Володимира разом із Рюриком, берендеями, ковуями, торками й печенігами зійшлося біля Котельниці, а звідти рушило до Білгорода «на Мутижиръ», далі «бъıша на Кучари».^[1] Мутижир тут пункт на маршруті: його не беруть, не облягають, не описують і навіть не називають містом.^[1] Усе, що літопис про нього каже, - що військо крізь нього пройшло.

Що з цього доведено

Літописний текст існує, і він не переказ. Слово стоїть у виданні Іпатіївського літопису, у статті під 6670 роком.^[1] До нього ж стоїть різночитання за Хлєбниковським списком: «мотижир».^[1] Це важливо більше, ніж здається: сучасна форма назви є не здогадом краєзнавця, який через сім століть почув співзвучність, а читанням в одному з рукописів самої літописної традиції.

Городище в селі теж існує. У західній частині Мотижина, на підвищеному краю заболоченої долини, стоїть укріплення, записане в республіканському переліку памʼяток 1970 року як «Городище Х-ХІІ ст.».^[5] Звід археологічних памʼяток датує його культурний шар XI-XIII століттями з пізнішими, XVI-XVII століть, нашаруваннями - але сам звід відомий тут лише за переказом на краєзнавчому форумі, друкованого видання ніхто не розгортав.^[7]

Маршрут лягає на місцевість. Кучари ототожнюють із Кочеровом, Котельницю з Котельнею, Білгород з Білогородкою; Мотижин лежить між Кочеровом і Білогородкою на старій житомирській поштовій дорозі, як і описав його Похилевич 1864 року.^[6][8] Три опори - текстологічна, географічна й археологічна - різні за природою, і саме тому це ототожнення не тримається на самій лише співзвучності. Але дві з трьох спираються на археологічну літературу, відому не з видань, а з форумного переказу.^[6][7]

Що лишається гіпотезою

Ототожнення не спирається на розкопки, а джерела, які його подають, розходяться в тому, кому воно належить. «Історія міст і сіл» 1971 року подає його одним реченням без жодного посилання.^[2] Нарис «Національної книги памʼяті» називає імʼя: академік Погодін стверджував, що Мотижин стоїть на місці стародавнього міста Мутижир, - але аргументів Погодіна не переказує.^[3] Звід археологічних памʼяток формулює обережніше за обох: там сказано, що давньоруський Мутижир на думку М. П. Кучери був тут.^[7] Думка, а не встановлений факт, - і це найточніша з трьох редакцій.

Проти прямого прочитання «оце і є літописне місто» стоять чотири речі, і жодну з них краєзнавча література не переносить.

Вал, який фотографують, на чотириста років молодший за літопис. Кучера, за переказом його тексту на краєзнавчому форумі, писав, що вали на городищах Плесецьке й Мотижин збудовані в XVI-XVII ст. на місці давньоруських укріплень, а на самих городищах Макарова, Мотижина, Плесецького й Бишева матеріали XII-XIII століть «або зовсім відсутні, або нечисленні».^[6] Тобто саме на те століття, коли літопис називає Мутижир, знахідок на городищі найменше, а земляний вал заввишки пʼять метрів, який видно сьогодні, насипали в добу замків, а не в добу літопису.

Розкопок не було. Городище відоме з обстежень, тобто з опису валу й підйомного матеріалу із заораної поверхні.^[6][7] Стратиграфії, датованої монетою чи закритим комплексом, у доступних джерелах немає, а без неї XII століття на цьому пагорбі лишається присутнім рівно настільки, наскільки дозволяють поодинокі уламки.

Офіційний облік 1970 року літописним його не називає. У Додатку 2 рішення № 806 позначку «літописне місто» укладачі ставили явно: Васильків там позначено як літописний Василів, Витачів як Святополч. Біля Мотижина такої позначки немає взагалі, там сухо «Городище Х-ХІІ ст.».^[5] Це не спростування: перелік памʼяток не зобовʼязаний фіксувати наукові гіпотези. Але через рік після цього переліку «Історія міст і сіл» надрукувала ототожнення як факт, і різниця між двома державними виданнями одного часу показує, наскільки твердо воно стояло насправді.^[2][5]

Хто провів паралель першим, невідомо. Похилевич, який 1864 року описав мотижинське замковище докладно, про Мутижир не пише жодного слова - це прочитано зі скану всієї статті.^[8] Тобто станом на середину XIX століття ототожнення в найповнішому описі поселень губернії ще не відклалося, а хто його ввів в обіг, джерела не встановлюють.

Рік: 1161 чи 1162

Дві дати, які ходять по довідниках і по сайтах, - це одна згадка, а не дві. Стаття стоїть під 6670 роком, що дає 1162-й, і так подає «Історія міст і сіл».^[1][2] Самі ж описані в ній події - похід на Білгород і загибель Ізяслава Давидовича - історики відносять до березня 1161 року, і звідси 1161-й на сайті громади й у Вікіпедії.^[10][9] Краєзнавець Євген Букет називає дату дискусійною прямо: у літописі під 1162 роком, а стосується подій 1161-го.^[4] Точна формула, отже, така: під 1162 роком за Іпатіївським літописом, події ж датують 1161-м. Святкувати ювілей можна за будь-якою з двох, але подія за ними стоїть одна.