Три хутори в довіднику, одинадцять у памʼяті, і жодного після 1938 року
Питання «скільки хуторів звели в Марʼянівку» має чотири різні відповіді, і всі чотири надруковані.
| Скільки | Хто рахує | Що саме перелічено |
|---|---|---|
| три | довідник поселень Київщини, 1924 | Марʼянівка (26 володінь), Василівка (60), колонія Паулинівка (23)[7] |
| вісім | довідник поселень Київської округи, 1926 | ті самі три плюс урочища Князьке, Обірки, Побоїще, Тубанів і Черемешань; разом 119 господарств і 621 душа[8] |
| десять | нарис перед мартирологом Голодомору | Мегеді, Машовців, Василівка, Павлівка, Чмирів, Опарʼєнків, Миколаїв, Лізарів, Андріївських, Черненків[9] |
| одинадцять | хроніка сусіднього Грузького, 2001 | ті самі, і серед них Каратюкове[10] |
Суперечності тут може й не бути. Довідник рахує облікові одиниці сільради - те, за чим ведеться звітність і збирається податок. Нарис називає кутки, як їх звали люди: Машовців чи Черненків це не рядок у відомості, а місце, де живуть Машовці й Черненки. Хроніка Грузького прямо каже, звідки такі хутори беруться: заможні селяни наприкінці XIX століття купували наділи за селом і селилися на них окремо.[10]
Довідник 1924 року рахує самі володіння, а нарис 2006 року при тих самих трьох хуторах дає ще й людей: на Марʼянівці 165 мешканців, на Василівці 312, у німецькій колонії Паулинівці 171.[11]
Найбільший із трьох починався з однієї хати. «Список населенных мест» 1900 року знає між Грузьким і Марʼянівкою хутір Василівщину - один двір лісового сторожа, пʼятеро душ, і власної землі за ним не рахується зовсім: вона йде при селі Грузькому, а власниця - поміщиця Ольга Вікторівна Бетулинська.[1] Нарис 2006 року ототожнює цей хутір з Василівкою прямо - «хутір лісового сторожа Василівщина (Василівка)» - і каже, з чого він виріс: після Столипінської реформи сюди пішли жителі Грузького.[11] Тобто за двадцять чотири роки одна хата стала шістдесятьма володіннями.
Але числа при цьому розходяться серйозніше, ніж назви. Нарис дає самим лише Мегедям вісімдесят дворів, а Василівці близько ста двадцяти,[9] тоді як довідник 1926 року рахує в усій сільраді сто девʼятнадцять господарств.[8] Двох хуторів у нарисі виходить майже вдвічі більше, ніж усієї сільради в довіднику. Про які роки він говорить, нарис не уточнює: у ньому стоїть «у 30-х роках».[9] За кілька років такого приросту забудова не дає.
Чим була ця рада в ті роки, видно з газети. У лютому 1925-го «Радянське село» друкує запитання читача: «Село Марʼянівка Бишівського району на Київщині. Чи правда, що в цьому селі ні школи, ні хати-читальні, ні власного приміщення для сільради немає?»[2] Того самого року село й купило собі школу: у Радомишльському районі купили великий будинок - за гроші, зібрані з кожного двору, - і переробили його на школу з чотирма класами.[6]
Спершу приїхали трактори
У вересні 1935 року в Марʼянівці провели військові маневри, і готувалися до них місяць: трактори тягали причеплені грейдери, якими профілювали дороги між хуторами й великі дороги села - робили їх широкими, зі стічними каналами.[6] Після зустрічей з військовими, пише нарис, багато місцевих юнаків вирішило піти вчитися у військові училища.
Того ж року хутори Марʼянівка, Василівка й Паулинівка обʼєднали в одне село.[6][11] Далі три роки тривало те, що нарис називає «третім великим переселенням садиб з хуторів». Усі землі села поділили на ділянки під забудову по 0,5-0,6 гектара, і ділянок нарізали із запасом.[6]
Порядок вибору цих ділянок описаний одним реченням: «Право вибору ділянки мали ті, хто раніше переселився».[6] Тобто хату розбирали й везли не за наказом і не за жеребом, а наввипередки: хто перший перевіз садибу, той брав місце ближче до центру.
Переїхало понад 150 господарств.[6] За три роки в село перебралося сімдесят відсотків хуторян, решта виїхала зовсім, і після 1938 року на хуторах не лишилося жодного мешканця.
Слід у бланку
Що село стало селом, видно з тієї самої графи, яка сім років перед тим казала протилежне. У книзі шлюбів 1935 року місце запису стоїть уже як «с. Марʼянівка»,[3] тоді як книга шлюбів 1928-го писала «х. Марʼянівка», «х. Василівка», «кол. Павлинівка» окремими пунктами.[4] Хуторів у графах більше немає.
Не плутати. Район села в ці роки - Бишівський: у бланках 1928 року він виписаний тричі,[4] а до Макарівського сільраду передали аж 1959-го.[6] «Марʼянівка Макарівського району» в тридцяті роки - це друге, колонщинське село.
Змінився й сам бланк, причому посеред книги: аркуш 343 заповнений ще старим шістнадцятипунктовим зразком 1928 року, а від аркуша 344 йде новий, на девʼять пунктів.[3] Сім пар 1935 року записані вже за ним.
Той самий рік дав селу і єдиний свій акт розлучення. Четвертого жовтня 1935 року розлучилися Вовченки, обом по двадцять із чимось, дітей немає, розходяться за обопільною згодою.[5] Бланк питає про соціальний стан у зайнятті, і відповіді в подружжя різні: чоловік записаний колгоспником, а дружина одноосібницею.
Погосподарські книги Марʼянівської сільради за другу половину тридцятих показали б, скільки садиб перевезли насправді, чиї саме й котра де стала. У фондах вони мають бути, а пошук за назвою села їх поки не знаходить.