Аеродром, підрайон «Грузьке» і два акти, у яких село названо своїми словами

10 липня 1941 року німецькі війська підійшли до села.^[2] Дорослих чоловіків на той час уже мобілізували, але частина лишилася вдома - добудовувати військовий аеродром на полі між Грузьким і Марʼянівкою. Він «мав форму літери „Г"», і роботи на ньому вів 3-й окремий дорожно-експлуатаційний полк Південно-Західного фронту. Найзапекліший бій біля аеродрому стався 11 липня, і того дня на полі загинуло пʼятеро мешканців села. Сам аеродром при відступі зруйнували.

Село в чужій сітці

Німці перекроїли район по-своєму: Бишівський розділили на підрайони, кожен на кілька сільських управ. Марʼянівка ввійшла до підрайону «Грузьке» разом із Грузьким, Соснівкою, Веселою Слобідкою, Козичанкою, Юрівкою і Вільним.^[2] Комендатура стояла в грузецькій школі, підпорядковувалась Брусилівській жандармерії, і очолював її комендант-мадяр, якого за жовту форму прозвали «Соняшником».^[3] Сільським старостою в Марʼянівці поставили Михайла Волошина.^[2]

За роки окупації з села вивезли на примусові роботи до Німеччини шістнадцять осіб, а трьох мешканців розстріляли.^[2]

Для пошуку. Число шістнадцять надруковане в районній газеті двічі, у різних номерах і в різних матеріалах. У зведеній таблиці по селах району, складеній за архівними матеріалами, рядок «Марʼянівка - 16» стоїть поруч із рядком «Марʼянівка - 9; (Колонщинська с/р)».^[4] Тобто укладач таблиці сам розрізняв дві однойменні Марʼянівки й приписав сільраду тій, що не наша. Хто шукає вивезеного родича по цих селах, має дивитися саме на це уточнення в дужках.

Два акти, складені під окупацією

Книга реєстрації смертей по Макарівському району за 1942 рік велася вже під німецькою адміністрацією, і марʼянівського в ній два аркуші - два акти.^[1]

На першому - Гарбачук Марія Миколаївна, 66 років, у графі національності «українка», у графі віросповідання «православна», заміжня, з сільського господарства; померла 11 лютого 1942 року. Про смерть заявив Гарбачук Кирило Онуфрійович.^[1]

На другому - Толсдорф, 69 років, у графі національності «німка», у графі віросповідання «лютеранська», на утриманні сина; померла 26 квітня 1942 року, заявив син Толсдорф Фрідольф Людвікович.^[1] Імені небіжчиці в бланку ми не прочитали й підставляти своє не стали.

Другий бланк - єдиний документ, у якому німецьку лютеранську громаду села названо прямо. В інших джерелах вона видна лише опосередковано: через прусських колоністів у довіднику, прізвища в книгах шлюбів і німецькі прізвища в мартиролозі репресованих. Тут національність і віросповідання записав сільський реєстратор, заповнюючи бланк за живою людиною.

Дати в заголовках цих актів - не дати смерті

Гарбачук померла 11 лютого, а запис про неї склали 27 березня. Толсдорф померла 26 квітня, запис - 17 травня.^[1] В обох випадках між смертю й папером півтора місяця, і в обох випадках у заголовку акта стоїть друга дата.

Різниця в півтора місяця не дрібниця для того, хто звіряє родинну памʼять із документом: у папері рідні побачать не той день, який памʼятають. Чому пауза була саме такою й чому однаковою в обох випадках, книга не пояснює. Видно тільки, що реєстрація в селі тоді працювала повільно.