Ревізька казка 1795 року називає Малий Карашин окремою деревнею
Найдавніший документ, у якому ми бачили це село, - ревізька казка 1795 року. Її титульний аркуш каже: «Ревизская скаска Дєрєвни Малого Карашина владѣнія полковника Харлинскаго», а вступна формула називає власника на імʼя - Антоній Харлінський, двома мовами поспіль[1].
Ця згадка окрема. Справа ДАКО, ф. 280 оп. 2 спр. 12 це не одна ревізія, а збірка казок різних маєтків, і кожне село в ній має власний титул і власний підсумок. Малий Карашин стоїть у ній під номером 178, між чужими казками Хоптовки й Красної Слободи[1]. Тобто в паперах 1795 року він уже самостійна одиниця обліку - майже за сімдесят років до того, як Похилевич назве його однією з «двох частин» Карашина й напише назву з малої літери[2].
У казці щонайменше двадцять один двір - підсумкового рядка про двори вона не має, і 21 це найбільший номер, який ми на аркушах побачили. А от душі підсумовано прямо: сімдесят пʼять чоловічих і пʼятдесят вісім жіночих, разом сто тридцять три[1]. Це найраніше число, яке ми можемо показати документом. Краєзнавча газета подає ще раніше - девʼятнадцять дворів 1772 року, - але джерела під ним не називає, як не називає його в жодному іншому пункті того самого переліку[4]. Числа при цьому не сперечаються: за двадцять три роки додати два двори село могло легко.
Прізвища прочитано в семи дворах: Юдицький, Зінчак, Кірса, Корза, Занько, Бондар і Ворозбит[1]. Ще в одному записано саме по батькові, без прізвища; у чотирьох напис не розсуджено, і серед тих непевних читань є «Латка» - те саме, що прізвище Латка Петра Леонідовича з акта 1943 року. Девʼяти дворів ми не відкривали взагалі.
Через сто пʼятдесят років, у повоєнному колгоспі «12 років Жовтня», ланковою працювала Галина Ворожбит, і краєзнавчий нарис записав, що за десять днів вона викосила пʼять гектарів при нормі три й три десятих[3]. Що це той самий рід, документ не доводить: збіг прізвища доказом родинного звʼязку не є, і перевірити це можна за метричною книгою. Але прізвище в селі трималося.
Чого казка не каже. Чину Харлінського з певністю прочитати не вдалося: на аркуші його титул читається то як «полковникъ», то як «поручикъ», то як польське «Rotmistrz», і розсудити це трьома проходами по тому самому рядку ми не змогли.