Голод 1932-1933 років, від якого не лишилося жодного імені

У липні 1932 року райвиконком постановив створити в кожному колгоспі «червону валку» для вивезення зерна. У Великому Карашині таку валку зібрав колгосп імені Чубаря, у Малому - «12 років Жовтня»^[1]. Це остання дія, яку ми можемо назвати по цьому селу перед голодом.

Мартиролога Малого Карашина не склали. У книзі памʼяті жертв Голодомору села немає ні окремою статтею, ні згадкою в нарисі, ні навіть рядком у покажчику населених пунктів^[2]. Сусідній Великий Карашин має там 69 позицій, укладених 1992 року вчителем місцевої школи зі свідчень шести очевидців. Ми прочитали цей перелік повністю й звірили його з усіма прізвищами, відомими нам по Малому Карашину, - жодного збігу. Тобто малокарашинці не сховалися в переліку сусіда під спільною сільрадою: їх туди просто не вписували.

Не рятують і акти цивільного стану. Пофондова база актів ДАКО показує по селу десять справ із точними аркушами, і серед них один-єдиний акт про смерть за всі роки, до того ж 1924-го^[3]. Для села, у якому 1926 року жило пʼятсот тридцять три душі, це неможливе число, і пояснюється воно не тишею в книгах, а самою базою: вона не показує справ, у номері яких стоїть літера, і має пропуски цілих справ зі звичайними номерами.

Отже питання «скільки людей померло тут у 1932-1933 роках» лишається без відповіді: ми не знаємо навіть порядку числа. Дві книги, які могли б відповісти, ведені по району, а не по селах: алфавітна книга смертей за 1920-1933 роки й книга народжень за 1928-1933. Обидві оцифровані, і жодної з них ми не відкривали.