Кубло куркулів і нова людина: колективізація в Макарові за газетою, 1928-1934

У січні 1928 року «Пролетарська правда» порахувала кооперативи Макарівського району: двадцять шість, і жоден із них не купував у селян худобу.^[1] Макарівський районний кооператив був відкрив мʼясну крамницю, але «спец» Гудзар розтратив 360 карбованців, і торгівля відтоді припинилася.^[1] Різницю Макарівського райвиконкому натомість орендував приватний «мʼясний трест»: щомісяця він відправляв до Києва 7000 пудів мʼяса на 65-70 тисяч карбованців обігу.^[1] Державна кооперація програвала приватній торгівлі за кілька років до суцільної колективізації.

Того ж 1928 року в Макарові діяли районний земельний відділ і районна земельна комісія. Коли піп Олекса Слуцький посперечався за землю із селом Червоногірка, справу передали саме туди, і макарівська райземкомісія ухвалила відібрати спірну землю від попа.^[2] Подія сталася в Червоногірці, Макарів був лише інстанцією - але апарат, який розпоряджався землею, у містечку вже існував.

У березні 1932 року газета друкувала звіт: Макарівський ліспромгосп виконав на 100 відсотків план вивозу деревини - 75 000 кубометрів - до 10 березня.^[3] Штаб керівництва газета назвала поіменно: Чернецький, Базачний, Деніщук.

22 січня 1933 року та сама газета надрукувала замітку під заголовком «Макарівська сільрада - кубло куркулів», підпис А. Білецький.^[4] Стаття називає поіменно голову сільради Зубрицького В. - за словами газети, «куркуля», що тримав власну кравецьку майстерню на пʼятнадцять кравців, - члена президії сільради Герасименка В. Ф., рахівника сільради Ілюшенка П. і власника фотографічної майстерні Шклярова Й., останніх двох - «куркульськими поплічниками», а також Жердівську й Пономаренкову, які вели спільне господарство із садом на 110 дерев.^[4] «Куркуль» і «куркульський поплічник» тут - слово газети розпалу кампанії розкуркулення: стаття не наводить ні справи, ні вироку, лише заняття людей - кравецтво, фотографію, бухгалтерію - і партійне тавро при них.^[4]

У тому ж тижні, у номері за 1 січня 1933 року, підписаному «29 грудня 1932 р. Макарів, колгосп „Відродження"», та сама газета друкувала протилежний за тоном текст - репортаж про колгосп «Відродження»: 91 колгоспник, 315 гектарів землі.^[5] Серед героїв нарівні стоять 78-річний передовик-візник Павловський Степан, колишній наймит і комуніст Бронштейн, колишній візник Левицький, що десятиліттями сполучав Макарів із залізницею, а 1929 року вступив до колгоспу й став нічним сторожем, і тракторист Бабенко Степан, засуджений за крадіжку мішка муки з колгоспної комори, та звільнені з роботи кухарка Хоренкова Марія й конюх Хоренко Тихін. Одна замітка того тижня записувала голову сільради в куркулі, друга виховувала «нову людину» з передовика й засудженого водночас.

Це той самий відрізок часу, який на сторінці Голодомор у Макарові документує поіменний мартиролог актів смерті: січень 1933-го, коли газета писала про сільраду і колгосп, - це вже місяці найтяжчого голоду.

Рік по тому кампанія тривала іншими засобами. 21 лютого 1934 року всеукраїнська радіоперекличка розбирала роботу райвиконкомів, і заступник голови Макарівського РВК тов. Джевага визнав: за останню пʼятиденку на позику надійшло лише 5227 карбованців, а загальний план у 280 000 карбованців станом на 20 лютого виконано лише на 16 відсотків.^[6] 17 квітня того ж року газета в соцзмагальному виклику «Макарів викликає Бородянку» назвала поіменний склад районного керівництва: секретар райпарткому Гетьманець, голова райвиконкому Малишко, начальник політвідділу МТС Маров.^[7]

За шість років ті самі шпальти показують Макарів у трьох різних режимах: як ринок, де приватна торгівля бере гору над кооперацією, як інстанцію, що розпоряджається чужою землею, і як сцену кампанії розкуркулення, де та сама газета того самого тижня могла назвати голову сільради куркулем і виховати з передовика та засудженого «нову людину» колгоспу.