Голодомор у Лишні

«Під час примусової колективізації та штучного голодомору в селі померло 18 осіб, встановлено імена 12 осіб», - каже про Лишню «Національна книга памʼяті».^[1] Обидва числа стоять у самому нарисі, і перелік імен під ним справді містить рівно дванадцять позицій.

Мартиролог Лишні укладено за свідченнями восьми очевидців, записаними 1993 року секретарем Лишнянської сільради Чередниченко Л. М.: Мельник П. Т. 1911 року народження, Нижник Л. П. 1912-го, Литвин А. М. 1913-го, Кириленко Д. С. 1912-го, Сергієчко Ю. П. 1913-го, Даниленко Ф. М. 1919-го, Сухобокова О. К. 1923-го і Дмитренко С. М. 1910 року.^[1] Народилися вони між 1910 і 1923 роками, а розповіли про голод через шістдесят років.

Мартиролог укладено за свідченнями, а не за актами про смерть: у ньому немає ні дат смерті, ні віку, ні причин, і лише двом дітям подано роки життя. Число «18» стоїть у нарисі, а не в мартирологі, і звідки воно взяте, нарис не каже.^[1] Актів цивільного стану, за якими такий мартиролог можна було б звірити, по Лишні поки не знайдено. У пофондовому покажчику актів Державного архіву Київської області село дає нуль записів про смерть при 254 записах про народження^[2]. Чи записів справді немає, чи це наслідок того, що покажчик не індексує справи з літерою в номері, - не встановлено.

У списку дванадцяти четверо Розумних, і двоє з них діти, чиї роки життя у мартирологі вказано: Петро, 1926 року народження, і Марко, 1930 року.^[1] Обидва померли 1933-го: Петрові було шість чи сім років, Маркові два чи три. Ще одна позиція записана не імʼям, а родиною - «Кушків сімʼя». Скільки за нею людей, мартиролог не каже.