Голодомор у Лишні

«Під час примусової колективізації та штучного голодомору в селі померло 18 осіб, встановлено імена 12 осіб», - каже про Лишню «Національна книга памʼяті».^[1] Обидва числа стоять у самому нарисі, і перелік імен під ним справді містить рівно дванадцять позицій.

Мартиролог Лишні відрізняється від сусідніх тим, коли і ким його записано. Укладено його 1993 року, тобто на тринадцять років раніше за пашківський. Записала його секретар Лишнянської сільради Чередниченко Л. М. за свідченнями восьми односельців: Мельник П. Т. 1911 року народження, Нижник Л. П. 1912-го, Литвин А. М. 1913-го, Кириленко Д. С. 1912-го, Сергієчко Ю. П. 1913-го, Даниленко Ф. М. 1919-го, Сухобокової О. К. 1923-го і Дмитренка С. М. 1910 року.^[1] Тобто голод вони пережили дітьми й підлітками, а розповіли про нього через шістдесят років.

Звідси й межа цього списку. Він укладений з памʼяті, а не за актами про смерть, тому не має ні дат, ні віку, ні причин, і число «18» це стільки, скільки згадали вісім людей, а не стільки, скільки записали у книгах реєстрації. Актів цивільного стану, за якими такий мартиролог можна було б звірити, по Лишні поки не знайдено. У пофондовому покажчику актів Державного архіву Київської області село дає нуль записів про смерть при 254 записах про народження^[2]. Чи це справжня відсутність, чи наслідок того, що покажчик не індексує справи з літерою в номері, - не встановлено.

У списку дванадцяти четверо Розумних, і двоє з них діти, чиї роки життя односельці згадали точно: Петро, 1926 року народження, і Марко, 1930 року.^[1] Обидва померли 1933-го, тобто одному було сім, другому три. Ще одна позиція записана не імʼям, а родиною - «Кушків сімʼя». Скільки за нею людей, свідки вже не сказали.