8 листопада 1943: визволення Липівки

8 листопада 1943 року частини Червоної армії вибили німців з Липівки. Довідка Липівської сільради каже, що в тих боях загинув 81 військовий, що всіх їх поховали в семи братських могилах у центрі села і що згоріли ще дві хати.^[2] Це єдине джерело, яке подає і число, і подробиці: ні книжкові довідники, ні облікові документи 81 бійця не рахують.

Двадцять вісім місяців перед тим

Енциклопедія сучасної України тримає окупацію Липівки від липня 1941 до листопада 1943 року, без днів.^[3] Дні дає та сама сільська довідка: німці зайшли в село 12 липня 1941 року, а 22-23 липня поблизу нього точилися запеклі бої. За період боїв у селі, пише довідка, спалено 20 будинків, колгоспну контору й школу; вона ж називає вісьмох розстріляних жителів і загін Петрова В.Г., що, «згідно зі звітами», діяв у селі.^[2] Імені й по батькові командира довідка не розкриває, а інших відомостей про загін у доступних джерелах поки немає.

Липівка в розповіді про підпілля

Липівка стоїть в «Історії міст і сіл» у розповіді про макарівське підпілля:

В ніч на 9 травня 1943 року, одночасно з бомбардуванням радянською авіацією фашистських воєнних обʼєктів у Києві, макарівські підпільники підпалили мости на шляхах до Липівки, Макарова, Юрова, Почепина.^[4]

Липівка тут напрямок дороги. У тому самому абзаці видання перелічує села, де підпільні групи справді утворилися: Борівка, Бузова, Гавронщина, Забуяння, Ніжиловичі, Макарівська Буда, Хмільна «та інші», - Липівки серед названих немає.^[4] Організація, про яку йдеться, макарівська: її вів А.Г. Лопата з найближчим помічником-комсомольцем В.В. Єлісєєвим, і обʼєднувала вона 29 патріотів.

Вивезені й полонені

Нарис про Липівку 2006 року пише, що за роки окупації з села вивезли «на рабську працю до Німеччини 125 юнаків та дівчат».^[11] Те саме число дає довідка сільради.^[2] Районна газета 2017 року надрукувала підрахунок вивезених по селах району за матеріалами обласного архіву, і для Липівки в ньому теж 125; автори застерігають: «отримана нами цифра не остаточна і вона потребує уточнення».^[6]

У червні 1943 року газета «Голос», що виходила українською в Німеччині, надрукувала в рубриці «Розшукують» оголошення: «Розшукую свойого брата Івана Павловича КУЦЕНКА із с. Липівки, Макарівського р-ну, Київщина, який був забраний до сов. армії й попав до нім. полону».^[7] Листи просили слати на адресу Natalija Kuzenko bei Herm. Lius, Wachstedt, Kreis Mühlhausen (Thür.), тобто брата шукала Наталія Куценко. Чи знайшовся Іван, оголошення не каже.

Могила, яку описали двічі

Рішення Київського облвиконкому 1970 року, позиція 569, знає в Липівці «братську могилу воїнів Радянської Армії, які загинули в 1943 році за визволення села»; на могилі - залізобетонна скульптура на цегляному постаменті.^[8]

Рішення Київської обласної ради 2003 року, позиція 652, охоронний номер 517, описує той самий обʼєкт удвічі докладніше: могила воїнів, які загинули «в боях при обороні та визволенні села і від ран в шпиталі», а разом із нею памʼятник воїнам-односельцям; дати - 1946 і 1965, місце - біля школи.^[9] Дати відкриття перелік памʼяток уточнює до дня: 9 травня 1946 і 9 травня 1965 року.^[10]

Між цими двома документами опис розширився: 1970 року в ньому лише визволення 1943-го, 2003-го - і оборона села, і поранені, що померли в шпиталі. Чи за розширенням стоїть нове знання, чи дописування за пізнішою формулою, з самих документів не видно.

Довідка сільради каже про сім братських могил у центрі села,^[2] обидва рішення знають один обʼєкт,^[8][9] а рішення 2003 року ставить його біля школи. Котрий опис точніший, ці документи не пояснюють.

Дванадцятеро, названих на самій могилі

Плита на постаменті меморіалу читається майже вся. Заголовок:

ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ воинам, отдавшим свою жизнь за освобождение нашего родного села от фашистских захватчиков в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.^[1]

Далі дванадцять позицій зі званнями й датами, як вони стоять на камені: рядовой БОНДАРЕНКО Лука Григорьевич 1901 - 8.XI.1943; рядовой ЕГОРОВ Егор Григорьевич 1908; рядовой ЕРМОЛАЕВ Михаил Яковлевич 8.XI.1943; рядовой КОЛЕСНИК Иван Антонович 1910 - 5.XI.1943; ст. с-нт КОРНЕВ Алексей Петрович 1919 - 23.VII.1941; ст. с-нт ПОЛУВАЛОВ Федор Никитич 1918 - 8.XI.1943; сержант РЕТЕНСКИЙ Павел Миронович 1912 - 8.XI.1943; рядовой ТИЩЕНКО Николай Николаевич 1924 - 8.XI.1943; сержант ФОКИН Андрей Федорович 1919 - 15.VII.1941; зам. полит. ХОДАКОВ Павел Андреевич 1917 - 15.VII.1941; серж. АВЕРЬЯНОВ(?) Алексей Демья… 1915 - 15.VII.1941; …ЙЛОВ… зі збитим званням, 1914-1944.^[1] Два останні рядки збиті й подані так, як читаються.

15 і 23 липня 1941 року - це оборона, а не визволення, і з цими датами сходиться слово «обороні» в описі 2003 року.^[9] На постаменті стоїть іще напис «ЗАХИСНИКАМ ВІТЧИЗНИ 1941-1945 рр. ВІД ВДЯЧНИХ НАЩАДКІВ».^[1]

Три числа полеглих односельців

Різниця між крайніми числами - 79 людей; звірити їх можна тільки за поіменним списком.

Окремо стоїть четверте число, яке легко сплутати з попередніми, а воно про інше: 276 жителів Липівки нагороджені орденами й медалями за бойові заслуги.^[5] Це нагороджені, а не загиблі. Нарис 2006 року,^[11] довідка сільради^[2] і стаття про село^[13] подають тут 275.

Список на меморіалі

Памʼятник односельцям біля школи має меморіальні дошки з їхніми іменами.^[11][13] Тобто поіменний список полеглих липівчан вибитий на камені.

Ні перелік памʼяток, ні енциклопедія, ні стаття про село імен не наводять: усі подають саме лише число.^[10][3][13] Томів «Книги памʼяті України» по Київській області в доступних джерелах поки немає.

На знімку 2020 року обидва крила меморіалу видно майже фронтально, з усіма плитами.^[1] На лівому крилі заголовок «…Великої Вітчизняної війни, в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини», а під ним прізвища від «А» до «П» - від Андрієнка В.І. до Пилипенка Ф.Г. У густих колонках правого крила рядки зливаються, а на правій плиті цього крила стоїть ще окремий перелік повними іменами, тож порахувати з цього знімка, 168 імен чи 161, не виходить.^[1]

Один липівчанин, який загинув до 1941 року

Іван Салюк, житель Липівки, загинув під час радянсько-фінляндської війни, тобто взимку 1939-1940 років.^[14] До окупації, до 8 листопада 1943 року й до жодного з трьох чисел вище він стосунку не має.