Викуп землі з 1871 року: десять господарів, троє з них на імʼя

З 1871 року власниця Липівки продавала селянам землю, і Похилевич перелічив покупців поіменно, з десятинами. Це найраніший іменний список липівських господарів, який у нас взагалі є.^[1]

Омельчук Федір - 60 десятин. Лещенко Дмитрій - 44. Силонька Феодор - 26. Божко, Ольховець, Иванченко, Левченко - по 20 кожен. Чотири селянина разом - 6. Савченко - 14. Пацан і міщанин Фонтані - по 10.^[1] Імена подано так, як їх друкує джерело; осучаснювати їх означало б тлумачити.

Що з цього видно. Купували не однаково: в Омельчука шістдесят десятин, а в чотирьох селян разом шість. Один покупець у списку не селянин - міщанин Фонтані. Продаж ішов «разновременно», тобто не одним актом, а розтягнуто в часі. Чому саме так, Похилевич не пояснює.

Це не наділ, і плутати їх не можна. Наділ і викупний платіж - умови реформи 1861 року, і Похилевич подає їх окремо: ревізьких душ 312, надільної землі 1438 десятин, викупний платіж 1286 карбованців 96 копійок.^[1] Список вище - окрема річ: цю землю купували в самої власниці, понад наділ.

Маєток, який розпродували

Власниця на 1887 рік - Людвіка Едмундівна, по чоловікові Страшинська, правнучка Казимира Росцішевського. За нею на той час лишалася тільки садибна й польова земля, 538 десятин. Лісову землю при Липівці й при хуторі Язвинка, разом 1481 десятину, вона продала 1883 року полковникові Володимиру Онопрієнку.^[1]

Хто вона така. Похилевич зве її правнучкою Казимира Росцішевського й на цьому спиняється. Районна книжка 2006 року називає її повніше: «Після смерті Евереста Липівка почала належати Людвиці Едмундівні Расцішевській (Страшинській)»^[2]. Тобто по батькові вона Едмундівна, Страшинська - по чоловікові, а дівоче прізвище в неї Расцішевська: маєток лишався в роду й перед розпродажем.

Та сама книжка веде й ланку між ними: Липівка перейшла від Казимира «сину Валентину, а по смерті того в 1850 році - сину Евересту»^[2]. Це переказ Похилевича 1864 року: «брату его Казиміру, отцу Валентія. А по смерти сего въ 1850 году Эваресту Валентьевичу»^[3]. У виданні 1887 року він цю ланку викинув, а Руліковський року не дає зовсім. І ще одне спірне місце нарис вирішує на бік Похилевича: предводителем дворянства «при імператорі Олександрі» він зве Казимира, а не його сина^[2].

Список вище складається в 250 десятин, і з них 240 пішли селянам: решта десять - єдиному в переліку не селянинові, міщанинові Фонтані, якого Похилевич і виділяє станом. Самої суми він не подає ніде, тож обидва числа - наш підрахунок, а не його твердження.

Складімо: 538 десятин у власниці, 1481 проданого лісу, 250 розписаних по покупцях. Тобто між 1871 роком, коли почалися купівлі, і 1887-м, коли Похилевич це описав, з цих 2269 десятин продано більш ніж три чверті, і селянська частина в цьому розпродажі найменша.

Через пʼятдесят років

Три прізвища з цього списку вертаються в документах 1930-х, коли землі вже немає ні в кого, а четверте - у свідченні, записаному через півстоліття.

Ольховець. У книзі репресованих три Ольховці з Липівки: Данило Овсійович, 1875 року народження, одноосібник, виселений 1930 року; Федір Овсійович, 1880 року, колгоспник, і Домаха Романівна, 1894 року, колгоспниця, - обоє засуджені 1937-го на 10 років.^[4] Данило й Федір обидва Овсійовичі, тобто ймовірні брати; але книга родинного звʼязку не називає, і перевірити це можна за метрикою. У мартиролозі Голодомору прізвище Ольховець займає три позиції з пʼяти: двічі «Ольховець (син)» і групову «Сини Федора Ольховця».^[5] Чи ці сини - діти саме Федора Овсійовича з книги репресованих, не каже жодне джерело: мартиролог дає батькові тільки імʼя, Федір, без по батькові, і звʼязок тут поки що самий лише здогад. Та сама сторінка книги памʼяті пише, що «під час примусової колективізації було заарештовано як ворогів народу одноосібників О.І. Новицького, Ф.Л. Ольховця, Л.І. Шевченка, Я.Я. Василенка»^[5]. Людини з таким по батькові книга репресованих не знає; що цей ряд, найпевніше, зводить арешти двох різних епох, розібрано на сторінці про виселення 1930 року. Чи «Ф.Л.» - описка в ініціалі Федора Овсійовича, чи ще один Ольховець, джерела не розрізняють.

Омельчук. Чотири репресовані Омельчуки, серед них Горпина Федорівна 1904 року народження, засуджена 1937-го на 10 років.^[4] У мартиролозі - групова позиція «Омельчуки (дружина та чоловік)».^[5]

Іванченко. Мотря Юріївна, 1887 року народження, уродженка Липівки; жила вже в сусідній Королівці, засуджена 1937 року на 10 років.^[4]

Левченко. Прізвище тримає мартиролог з іншого боку: Левченко П.С., 1924 року народження, - один із чотирьох очевидців, з чиїх слів 1987 року записано список померлих у голод.^[5]

Чого ми не стверджуємо. Що це ті самі родини. Похилевич не подає по батькові взагалі, а в невеликому селі те саме прізвище могли носити кілька неспоріднених родин. Це гіпотеза, і вона винесена окремо.

А Лещенко Дмитрій, який купив другу за розміром ділянку в селі, більше не трапляється в жодному нашому джерелі по Липівці. Так само зникають з поля зору Божко, Пацан і Фонтані.