Купівля землі з 1871 року: десять прізвищ, троє з іменами

З 1871 року власниця Липівки продавала селянам землю, і Похилевич перелічив покупців поіменно, з десятинами. Це найраніший іменний список липівських господарів серед друкованих описів села.^[1]

Омельчук Федор - 60 десятин. Лещенко Дмитрій - 44. Сылонька Феодор - 26. Божко, Ольховець, Иванченко, Левченко - по 20 кожен. Чотири селянина разом - 6. Савченко - 14. Пацан і міщанин Фонтані - по 10.^[1] Імена подано так, як їх друкує Похилевич.

Що з цього видно. Купували не однаково: в Омельчука шістдесят десятин, а в чотирьох селян разом шість. Один покупець у списку не селянин - міщанин Фонтані. Продаж ішов «разновременно», тобто не одним актом, а розтягнуто в часі. Чому саме так, Похилевич не пояснює.

Це не наділ, і плутати їх не можна. Наділ і викупний платіж - умови реформи 1861 року, і Похилевич подає їх окремо: ревізьких душ 312, надільної землі 1438 десятин, викупний платіж 1286 карбованців 96 копійок.^[1] Список вище - окрема річ: цю землю купували в самої власниці, понад наділ.

Маєток, який розпродували

Власниця на 1887 рік - Людвіка Едмундівна, по чоловікові Страшинська, правнучка Казимира Росцішевського. За нею на той час лишалася тільки садибна й польова земля, 538 десятин. Лісову землю при Липівці й при хуторі Язвинка, разом 1481 десятину, вона продала 1883 року полковникові Володимиру Онопрієнку.^[1] Районна книжка 2006 року датує цей продаж 1882 роком.^[2]

Хто вона така. Похилевич зве її правнучкою Казимира Росцішевського й на цьому спиняється. Районна книжка 2006 року називає її повніше: «Після смерті Евереста Липівка почала належати Людвиці Едмундівні Расцішевській (Страшинській)»^[2]. Тобто по батькові вона Едмундівна, Страшинська - по чоловікові, а дівоче прізвище в неї Расцішевська: маєток лишався в роду й перед розпродажем.

Та сама книжка веде й ланку між ними: Липівка перейшла від Казимира «сину Валентину, а по смерті того в 1850 році - сину Евересту»^[2]. Те саме стоїть у Похилевича 1864 року: «брату его Казиміру, отцу Валентія. А по смерти сего въ 1850 году Эваресту Валентьевичу»^[3]. У виданні 1887 року Похилевич ланки з Валентієм і 1850 роком не подає, а предводителем дворянства при Олександрі I зве Казимира.^[1] Так само, «при імператорі Олександрі», Казимира зве й нарис.^[2] Руліковський веде рід інакше: Липівський ключ у нього дістала з поділу одна з трьох доньок Каєтана, яка вийшла за однофамільця Казимира Росцішевського, а київським губернським маршалком був син цього Казимира Валентій; року смерті Валентія Руліковський не дає, а тодішню власницю, пані Страшинську, зве онукою Валентія.^[4]

Список вище складається в 250 десятин, і з них 240 пішли селянам: решта десять - єдиному в переліку не селянинові, міщанинові Фонтані, якого Похилевич і виділяє станом. Самої суми Похилевич не подає: обидва числа складено з його переліку.^[1]

Складімо: 538 десятин у власниці, 1481 проданого лісу, 250 розписаних по покупцях. Тобто між 1871 роком, коли почалися купівлі, і 1887-м, коли Похилевич це описав, з цих 2269 десятин продано більш ніж три чверті, і селянська частина в цьому розпродажі найменша.

Через пʼятдесят років

Три прізвища з цього списку вертаються в документах 1930-х, а четверте - у свідченні, записаному через півстоліття.

Ольховець. У книзі репресованих три Ольховці з Липівки: Данило Овсійович, 1875 року народження, одноосібник, виселений 1930 року; Федір Овсійович, 1880 року, колгоспник, і Домаха Романівна, 1894 року, колгоспниця, - обоє засуджені 1937-го на 10 років.^[5] Данило й Федір обидва Овсійовичі, тобто ймовірні брати; але книга родинного звʼязку не називає, і перевірити це можна за метрикою. У мартиролозі Голодомору прізвище Ольховець займає три позиції з пʼяти: двічі «Ольховець (син)» і групову «Сини Федора Ольховця».^[6] Чи ці сини - діти саме Федора Овсійовича з книги репресованих, не каже жодне джерело: мартиролог дає батькові тільки імʼя, Федір, без по батькові, і звʼязок тут поки що самий лише здогад. Та сама сторінка книги памʼяті пише, що «під час примусової колективізації було заарештовано як ворогів народу одноосібників О.І. Новицького, Ф.Л. Ольховця, Л.І. Шевченка, Я.Я. Василенка»^[6]. Майже те саме речення раніше надруковано в районній книжці 2006 року, і вона ставить Ф.Л. Ольховця ще й серед засуджених на різні строки увʼязнення у 1937-1938 роках.^[2] Ольховця з ініціалами «Ф.Л.» книга репресованих не має.^[5] Чи не звела районна книжка в один ряд арешти різних років, розібрано на сторінці про виселення 1930 року. Чи «Ф.Л.» - описка в ініціалі Федора Овсійовича, чи ще один Ольховець, джерела не розрізняють.

Омельчук. Чотири репресовані Омельчуки, серед них Горпина Федорівна 1904 року народження, засуджена 1937-го на 10 років.^[5] У мартиролозі - групова позиція «Омельчуки (дружина та чоловік)».^[6]

Іванченко. Мотря Юріївна, 1887 року народження, уродженка Липівки; жила вже в сусідній Королівці, засуджена 1937 року на 10 років.^[5]

Левченко. Прізвище тримає мартиролог з іншого боку: Левченко П.С., 1924 року народження, - серед чотирьох очевидців, з чиїх слів 1987 року записано список померлих у голод.^[6]

Чи це ті самі родини, джерела не кажуть. У переліку Похилевича по батькові немає зовсім, а в невеликому селі те саме прізвище могли носити кілька неспоріднених родин.^[1]

А Лещенко Дмитрій, який купив другу за розміром ділянку в переліку, не трапляється ні серед липівчан у книзі репресованих, ні в мартиролозі Голодомору.^[5][6] Немає там і Божка, Пацана й Фонтані.