8 червня 1930: троє одноосібників з одного села
8 червня 1930 року Трійка при Колегії ДПУ УСРР ухвалила рішення щодо трьох жителів Липівки. Біленчука Гаврила Степановича, 1873 року народження, виселено на пʼять років за межі України. Омельчука Михайла Васильовича, 1895 року, і Омельчука Якова Васильовича, 1890 року, засуджено до пʼяти років позбавлення волі. Усіх трьох реабілітовано 1989 року.[1]
У всіх трьох записах у графі заняття стоїть одне й те саме слово: селянин-одноосібник.[1] Тобто той, хто не пішов у колгосп.
Обидва Омельчуки - Васильовичі, і засуджено їх одного дня, тож найпростіше читати їх як братів. Але це кандидати, а не факт: родинного звʼязку книга не називає, а перевірити його можна за метричним записом, якого ми не бачили.
Не район, а одне село
Цією датою в усьому томі проходять пʼятеро людей. У макарівському розділі їх троє, і всі троє з Липівки.[1] Тобто того дня трійка судила не район, а одне село.
24 серпня 1937 року вийшло інакше: одинадцять засуджених по району, з них липівчан троє.[1]
Дванадцять років до цього дня
Що діялося в Липівці між революцією й колективізацією, ми не знали з жодного документа - цей проміжок заповнює тільки районна книжка 2006 року, і теж без документів. За нею, у січні 1918 року в селі встановлено радянську владу, остаточно вона закріпилася 1920-го, і того ж 1920 року тут створили комнезам, земельний відділ і продовольчий комітет[2]. Комнезам у цьому переліку важить найбільше: саме такі комітети через десять років і складали списки на розкуркулення.
У травні 1925 року в селі організували «Загальнолипівську землегромаду», а 1928 року в ній було 59 родин[2]. Скільки дворів мала тоді Липівка, нарис не каже, тому самі по собі ці 59 не показують, багато це чи мало.
Від тих 59 родин до 8 червня 1930 року - два роки.
Пʼятеро господарів за пʼять місяців
За пʼять місяців того ж року через ті самі органи пройшли ще двоє липівчан, і теж одноосібники: Новицький Олександр Іванович, 1872 року народження, - Особлива Нарада при Колегії ОДПУ, 13 січня 1930 року, виселення на три роки за межі України; Ольховець Данило Овсійович, 1875 року, - Трійка при Колегії ДПУ УСРР, 8 травня 1930 року, виселення на пʼять років.[1]
Жоден із цих пʼятьох не був ні службовцем, ні активістом: усі пʼятеро тримали власне господарство. Тим самим 1930 роком нарис Національної книги памʼяті датує й головну подію в селі: «В 1929 р. було утворено 5 сільськогосподарських артілей, які в 1930 р. обʼєдналися в одне господарство».[3]
Що документ не каже
Формуляр цієї книги не має графи «стаття звинувачення» - її немає в жодному записі всього макарівського розділу.[1] Тому за що саме судили кожного з пʼятьох, з книги не видно. Не сказано й куди виселили, чи повернулися вони, що сталося з їхніми родинами й з їхньою землею.
Про одне імʼя з цих пʼятьох знає й місцева памʼять. Нарис Національної книги памʼяті називає ініціалами чотирьох, заарештованих «як ворогів народу»: О.І. Новицький, Ф.Л. Ольховець, Л.І. Шевченко, Я.Я. Василенко.[3] Книга репресованих підтверджує з них лише першого, зате повністю: Новицький Олександр Іванович, селянин-одноосібник, рішення 13 січня 1930 року.[1] Шевченкові Леоніду Івановичу вона дає 1942 рік і посаду заступника начальника служби руху Південно-Західної залізниці в Києві, Василенкові Якову Яковичу - теж 1942 рік і посаду бухгалтера місцевого спиртзаводу. А Ольховця з по батькові «Ф.Л.» вона не знає взагалі.[1] Найпростіше пояснення - що спогад правильно тримає прізвища й посади, але звів у один ряд арешти двох різних епох. Це пояснення, а не доведений факт.