Школа в Козичанці й звіт 1912 року, який пережив шкільні архіви

Школа працює в Козичанці від 1861 року й до сьогодні, з однією-єдиною перервою. І водночас паперів від неї майже немає - власні шкільні архіви до 1988 року не збереглися.^[2] Тому все, що ми знаємо про козичанських учнів до революції, тримається на одному аркуші.

Хатина з торговою лавкою

1861 року при церкві Різдва Христового відкрили однокласну приходську школу. Спочатку вона тулилася в невеликій хатині разом із торговою лавкою, і ходило туди близько двадцяти дітей.^[2]

1887 року сільське товариство виділяло на школу 60 рублів, а вчилося тридцять хлопчиків і дві дівчинки.^[2] Під цим числом названо архівну справу - відомості фонду 127 Центрального державного історичного архіву.^[4]

На початку XX століття школа працювала в попівському будинку, і ходила туди третина дітей шкільного віку.^[2] Губернський «Список населенных мест» 1900 року знає в Козичанці одну однокласну приходську школу.^[5]

1911 рік: земська школа, і скільки в ній було класів

25 квітня 1911 року в селі відкрилася нова земська школа, у якій навчалися вже майже всі діти. Сприяв її відкриттю Терентій Феодосійович Олексієнко, який пізніше працював у кредитовому товаристві. Краєзнавча книжка називає цю школу чотирикласною.^[2]

Через два місяці київська газета «Рада» надрукувала в рубриці «По Україні» замітку «Нові школи»:

Попечитель київської шкільної округи дозволив одкрити в с. Козічанці і с. Казімировці, київського повіту, і с. Ханеві, радомисльського повіту, однокласові земські школи; 2-х класові в с.с.: Великих-Прицьках, канівського пов., і Дзенгелевці, уман[ського]…^[1]

Тут джерела розходяться, і не на дрібниці. Рік відкриття стороннє джерело книжці підтверджує, а тип школи - ні: газета того самого 1911 року пише про дозвіл на однокласову земську школу, і двокласові в тій самій замітці дозволено іншим селам, не Козичанці. Через півтора року з цим сходиться й сама школа: її річний звіт має заголовок «Отчет козичанского однокласного земского училища за 1912 год», а першим рядком пояснює - «училище существует по уставу приходских училищ, заведенному в 1828 году. Два отделения, две группы».^[3] Тобто на «чотирикласну» стоїть одна книжка, а проти неї - газета й документ самої школи. Розсудило б це рішення земських зборів про відкриття, якого ми не бачили.

Назву села в газеті надруковано через «і» - Козічанка, і за цим написанням її треба шукати в пресі тих років.

Звіт, який лишився один

10 грудня 1912 року козичанське однокласне земське училище склало річний звіт. Книжка про село передрукувала його повністю, з архівним шифром: ДАКО, фонд 1239 Київської повітової земської управи, опис 5, справа 208, аркуші 35-36.^[3][2]

Дітей у ньому 78 хлопчиків і 41 дівчинка, разом 119, віком від восьми до тринадцяти років. Навчальних днів на рік 55; навчання почалося 18 жовтня і скінчилося 22 грудня. Освітлення гасове, опалення місцеве, вентиляція природна - кватирки; вбиральні надворі; «27 неправильно устроенных парт». Навчальне приладдя на всю школу одне, вартістю 40 копійок. Утримання йшло з двох кишень: 190 рублів із державної казни і 279 рублів 93 копійки із земських зборів.^[3]

Учителів звіт називає поіменно, з платнею:

• Микола Петрович Хотинський, священник, законовчитель - 120 рублів на рік;
• Стефан Маркович Туренко - арифметика, словʼянська мова, російська мова, чистописання, 480 рублів; плюс спів, ще 60;
• Савварій Васильович Шевченко - ті самі предмети, 360 рублів;
• Гордій Васильович Ходак - гімнастика, 5 рублів на місяць.^[3]

Це найповніший зріз козичанської школи до революції: дітей тут не тільки пораховано окремо по хлопцях і дівчатах, як 1887 року, а й названо всіх учителів - з платнею, повним імʼям і по батькові, тобто так, як шукають родовід. Прізвище Ходак у Козичанці тримається довго: воно стоїть і в переліку козичанських прізвищ за 1915-1930 роки, і далі серед учителів та директорів школи.^[2] А Туренко й Шевченко в тій самій книжці трапляються тільки в цьому звіті й ніде більше, зокрема їх немає й у переліку прізвищ села.

До 1914 року вчили арифметики, словʼянської мови, Закону Божого, граматики й історії; Гордій Ходак вів іще фізкультуру й військову підготовку.^[2] Дисципліна була сувора: за провину карали різками або лінійкою по пальцях. А один випадок книжка наводить окремо: Остап Марчук ходив у перший клас дванадцять років, так і не навчившись читати.^[2] Попри школу, більшість жителів села лишалася неписьменною.

Пʼятикласна, семирічка, перерва

За радянської влади на базі чотирикласної земської відкрили пʼятикласну школу, яку очолив молодий учитель Кирило Зіновійович Волошин; 1931 року вона стала семирічною. Разом з ним учили дітей Катерина Серафимівна Сліпець, Іван Прокопович Буряк і Ольга Дмитрівна Несходовська.^[2]

Перерва була одна за всю історію школи - три роки окупації. 1944 року семирічка запрацювала знову, і оскільки в сусідньому Грузькому школу відновили аж 1946-го, дехто з гружчан ті два роки ходив учитися до Козичанки.^[2] Тобто грузький родовід середини сорокових теж може вести сюди.

Історія села, написана вчителями

1963 року вчителі П. Г. Ходак, П. Г. Марчук та І. С. Сліпець за дорученням райкому партії написали рукописну історію Козичанки. До кінця XX століття вона лишалася єдиним джерелом, з якого мешканці села дізнавалися про своє минуле.^[2]

Далі школою керував Панас Гордійович Ходак (1968-1975): при ньому до неї приєднали будинок дитячих ясел, дітей перевели з двозмінного навчання на однозмінне, обладнали їдальню.^[2] На дослідних ділянках і в шкільному саду учні працювали під орудою Лідії Харитонівни Мартиненко, вчительки хімії та біології, і вирощеного вистачало на харчування школярів цілий рік.^[2]

Нову шкільну будівлю звели 1986 року, і перших учнів вона прийняла 1987-го; 9 квітня 1997 року школу атестували за статусом загальноосвітньої I-II ступенів.^[2] Саме з 1988 року й починаються шкільні архіви, які збереглися.