Школа в Козичанці від 1861 року і звіт училища за 1912 рік

Школа відкрилася в Козичанці 1861 року, і книжка про село 2003 року знає за всю її історію лише одну перерву.^[2] І водночас паперів від неї майже немає - власні шкільні архіви до 1988 року не збереглися. Про учнів до революції книжка подає кілька чисел у нарисі, а окремим додатком наводить річний звіт училища за 1912 рік.

Хатина з торговою лавкою

1861 року при церкві Різдва Христового відкрили однокласну приходську школу. Спочатку вона тулилася в невеликій хатині разом із торговою лавкою, і ходило туди близько двадцяти дітей.^[2]

1887 року сільське товариство виділяло на школу 60 рублів, а вчилося тридцять хлопчиків і дві дівчинки.^[2] Під цим числом книжка посилається на архівну справу.^[4]

На початку XX століття школа працювала в попівському будинку, і ходила туди третина дітей шкільного віку.^[2] Губернський «Список населенных мест» 1900 року знає в Козичанці одну однокласну приходську школу.^[5]

1911 рік: земська школа, і скільки в ній було класів

25 квітня 1911 року в селі відкрилася нова земська школа, у якій навчалися вже майже всі діти. Сприяв її відкриттю Терентій Феодосійович Олексієнко, який пізніше працював у кредитовому товаристві. Краєзнавча книжка називає цю школу чотирикласною.^[2]

Через два місяці київська газета «Рада» надрукувала в рубриці «По Україні» замітку «Нові школи»:

Попечитель київської шкільної округи дозволив одкрити в с. Козічанці і с. Казімировці, київського повіту, і с. Ханеві, радомисльського повіту, однокласові земські школи; 2-х класові в с.с.: Великих-Прицьках, канівського пов., і Дзенгелевці, уман[ського]…^[1]

Тут джерела розходяться. Газета 18 червня 1911 року, вже після дати відкриття в книжці, пише не про саме відкриття, а про дозвіл попечителя: Козичанці дозволено однокласову земську школу, а двокласові в тій самій замітці дозволено іншим селам.^[1] Через півтора року з цим сходиться й сама школа: її річний звіт має заголовок «Отчет козичанского однокласного земского училища за 1912 год», а під датою й номером пояснює - «училище существует по уставу приходских училищ, заведенному в 1828 году. Два отделения, две группы».^[3] Тобто на «чотирикласну» стоять книжка про село 2003 року й районна хроніка 2006 року, яка повторює її слово в слово, а проти них - газета й документ самої школи.^[2][6] Рішення земських зборів про відкриття школи ні книжка про село, ні газета не наводять.^[2][1]

Назву села в газеті надруковано через «і» - Козічанка, і за цим написанням її треба шукати в пресі тих років.

Звіт училища за 1912 рік

10 грудня 1912 року козичанське однокласне земське училище склало річний звіт. Книжка про село наводить його окремим додатком і посилається на справу Київської повітової земської управи.^[3][2]

Дітей у ньому 78 хлопчиків і 41 дівчинка, разом 119, віком від восьми до тринадцяти років. Навчальних днів у 1912 році 55; навчання почалося 18 жовтня і скінчилося 22 грудня. Освітлення гасове, опалення місцеве, вентиляція природна - кватирки; вбиральні надворі; «27 неправильно устроенных парт». Навчальне приладдя на всю школу одне, вартістю 40 копійок. Утримання йшло з двох кишень: 190 рублів із державної казни і 279 рублів 93 копійки із земських зборів.^[3]

Учителів звіт називає поіменно, з платнею:

• Микола Петрович Хотинський, священник, законовчитель - 120 рублів на рік;
• Стефан Маркович Туренко - арифметика, словʼянська мова, російська мова, чистописання, 480 рублів; плюс спів, ще 60;
• Савварій Васильович Шевченко - ті самі предмети, 360 рублів;
• Гордій Васильович Ходак - гімнастика, 5 рублів на місяць.^[3]

Прізвище Ходак у Козичанці тримається довго: воно стоїть і в переліку козичанських прізвищ за 1915-1930 роки, і далі серед учителів та директорів школи.^[2] А Туренко й Шевченко в тій самій книжці трапляються тільки в цьому звіті й ніде більше, зокрема їх немає й у переліку прізвищ села.

Учили арифметики, словʼянської мови, Закону Божого, граматики й історії, а Гордій Ходак до 1914 року вів іще фізкультуру й військову підготовку.^[2] Дисципліна була сувора: за провину карали різками або лінійкою по пальцях. А один випадок книжка наводить окремо: Остап Марчук ходив у перший клас дванадцять років, бо не засвоїв читання, і так його й не закінчив. Попри школу, більшість жителів села лишалася неписьменною.

Пʼятикласна, семирічка, перерва

За радянської влади на базі чотирикласної земської відкрили пʼятикласну школу, яку очолив молодий учитель Кирило Зіновійович Волошин; 1931 року вона стала семирічною. Разом з ним учили дітей Катерина Серафимівна Сліпець, Іван Прокопович Буряк і Ольга Дмитрівна Несходовська.^[2]

Перерва була одна за весь час від заснування - трирічна. 1944 року семирічка запрацювала знову, і оскільки в сусідньому Грузькому школу відкрили аж 1946-го, дехто з гружчан ті два роки ходив учитися до Козичанки.^[2]

Історія села, написана вчителями

1963 року вчителі П. Г. Ходак, П. Г. Марчук та І. С. Сліпець за дорученням райкому партії написали рукописну історію Козичанки. До кінця XX століття вона лишалася єдиним джерелом, з якого мешканці села дізнавалися про своє минуле.^[2]

Далі школою керував Панас Гордійович Ходак (1968-1975): при ньому до неї приєднали будинок дитячих ясел, дітей перевели з двозмінного навчання на однозмінне, обладнали їдальню.^[2] На дослідних ділянках і в шкільному саду учні працювали під орудою Лідії Харитонівни Мартиненко, вчительки хімії та біології, і вирощеного вистачало на харчування школярів цілий рік.

Нову шкільну будівлю звели 1986 року, і перших учнів вона прийняла 1987-го; 9 квітня 1997 року школу атестували за статусом загальноосвітньої I-II ступенів.^[2] Саме з 1988 року й починаються шкільні архіви, які збереглися.

Рядки з районної хроніки

25 квітня 1911 року в Козичанці відкрилася нова школа - земська чотирикласна, у якій навчалися майже всі діти.^[6]

1931 року в селі створили семирічну школу.^[6]

1944 року школа відновила роботу після трирічної перерви, єдиної за весь час від заснування 1861 року.^[6] Тобто школа не переривалася ні в голодні роки, ні в тридцяті: єдиний розрив за сто сорок років - три роки перед 1944-м.

1986 року збудували нове приміщення, і воно прийняло перших учнів 1987-го; тоді ж у селі відкрили лазню, яка пропрацювала кілька років.^[6] Ці дати збігаються з тим, що подає книжка про село.

1938 року вчительку Ольгу Дмитрівну Несходовську нагородили орденом Леніна.^[6] Те саме пише й книжка про село: вчителька працювала в школі до війни й орден дістала «за бездоганну роботу».^[2]