Десятеро репресованих: 28 лютого 1930 і 3 серпня 1937

Друга книга «Реабілітованих історією» дає по Колонщині десять статей, і розтягнуті вони на двадцять один рік: найраніший вирок - квітень 1921-го, найпізніший - квітень 1942-го.^[1] Найбільше вироків припадає на 1930 рік - пʼять із десяти; на 1937-й їх три, і два з тих трьох смертні.

Учитель, засуджений 1921 року

Барчук Йосип Васильович, 1890 року народження, родом із Колонщини, учитель місцевої школи в с. Бурківці Тетіївського району. Колегія при Київській губернській надзвичайній комісії засудила його 29 квітня 1921 року до розстрілу.^[1]

І тут у його статті стоїть рядок, якого немає в жодного іншого колонщинця: «Відомості про виконання вироку відсутні».^[1] Вирок винесено, і це документ; чи його виконали, книжка не знає. Тому тут Йосип Васильович стоїть як засуджений до розстрілу, а слова «розстріляний» біля його імені немає: документа про виконання ніхто не бачив.

Реабілітували його 1997 року - на вісім років пізніше за односельців, чиї справи переглянули 1989-го.^[1]

28 лютого 1930 року: троє з пʼятнадцяти

Того дня трійка при Колегії ДПУ УСРР засудила трьох колонщинців одразу:

• Барчук Веніамін Михайлович, 1909 року народження, селянин-одноосібник - три роки позбавлення волі;
• Кохан Василь Іванович, 1905 року, рахівник місцевої кооперації - сім років;
• Приймак Григорій Захарович, 1904 року, селянин-одноосібник - сім років.^[1]

Ми порахували, скільки людей стоїть у томі під цією датою по всій Київській області. Їх пʼятнадцять на цілу область. Четверо - з Макарівського району, і троє з тих чотирьох живуть в одному селі.^[1] Тобто пʼята частина того дня по області - Колонщина, і всіх трьох судив один і той самий орган.

Схоже на пакет справ, зшитий на конкретне село, а не на потік, у якому сусіди трапляються поодинці. Довести це самим томом не вийде: номерів справ він не подає.

Четвертий того ж сезону пішов окремо. Литвин Микола Аврамович, 1906 року народження, теж одноосібник, 14 березня 1930 року дістав від Особливої наради при Колегії ДПУ УСРР виселення за межі України на три роки.^[1] Того ж літа, 14 червня, трійка при ДПУ Ленінградського військового округу засудила на три роки Литвинова Федора Григоровича, 1902 року народження, уродженця Колонщини, який відбував строкову службу червоноармійцем у Ленінграді.

3 серпня 1937 року: один вирок із шістдесяти одного

3 серпня 1937 року трійка при УНКВС по Київській області винесла смертні вироки пʼятдесяти девʼятьом людям, і того самого дня ще двох засудив Київський обласний суд - разом шістдесят один вирок. Одинадцятеро з них припало на Макарівський район, а з Колонщини серед них один: Кохан Данило Михайлович, 1872 року народження, малописьменний колгоспник. Вирок виконали 7 серпня.^[1]

1930 року одне село дало пʼяту частину обласного дня; 1937-го воно дало одного чоловіка з шістдесяти одного, і Макарівщина була навіть не найбільшою його часткою - Кагарлицький район дав того дня двадцять одного, Білоцерківський пʼятнадцятьох.^[1] 3 серпня трійка працювала по всій області, і Колонщина потрапила в її розклад одним прізвищем.

Через три тижні, 24 серпня, та сама трійка засудила до розстрілу Литвина Омелька Івановича, 1905 року народження, лісоруба Макарівського лісництва. Його розстріляли 7 вересня.^[1]

Дві дати, які випадають з ряду

Усіх десятьох колонщинців реабілітували між 1955 і 1998 роками, більшість - 1989-го. Литвина Омелька Івановича реабілітували 1962 року, на двадцять сім років раніше за тих, кого переглянули 1989-го, а ще раніше, 1955 року, - Барчука Івана Демʼяновича.^[1] Ранніх переглядів у переліку села два, і обидва означають те саме: справу дивилися окремо від решти, найпевніше за чиєюсь заявою. Хто ті заяви подав, книжка не каже.

Ще четверо, яких у селі не було

Чотири статті з десяти належать людям, які на момент арешту жили не в Колонщині, а стоять у макарівському розділі за місцем народження. Це вже названий учитель Барчук Йосип Васильович із Бурківців і Литвинов Федір Григорович із Ленінграда, а ще двоє:

Барчук Іван Демʼянович, 1896 року народження, інспектор Наркомату просвіти в Києві, - 17 листопада 1937 року, десять років позбавлення волі, реабілітований 1955-го. Коптенко Дмитро Корнійович, 1912 року, червоноармієць діючої армії, - військовий трибунал 13-ї армії, 3 квітня 1942 року, розстріл, виконано за три дні.^[1]

Скільки їх було насправді

Кажучи «десятеро», ми називаємо межу, а не підсумок. Довідка потрапляє в районний розділ або за місцем народження, або за місцем проживання - як записано в справі. Тому колонщинець, який народився деінде й був заарештований теж деінде, у макарівському блоці не зʼявиться, скільки б років він не прожив у селі.

У чужих районних розділах книги колонщинців немає: усі чотирнадцять згадок села в томі лежать усередині макарівського блоку, а перебір прізвищних гнізд по всіх тринадцяти тисячах статей не додав жодного імені.^[1] Тобто пропущені, якщо вони є, ховаються не в цьому томі, а поза ним.

Номера архівно-слідчої справи книжка не дає нікому з десятьох, а без нього не побачити ні звинувачення, ні свідків, ні того, хто підписав протокол. Ці папери лежать у галузевому державному архіві СБУ і видаються родичам за запитом.