Домініканський конвент у Бишеві й фундуш на два села

Коли Єжи Харленський помер, його вдова Анна з Микулінських вийшла заміж удруге - за Лукаша Вітовського, підсудка київського, - і як довічна власниця Бишева відновила тутешній костел та ввела в містечко домініканців.^[2] Фундуш, який вона їм записала на вічність, складався з двох сіл: Лишні й Добковщини. Те саме, тими самими двома селами й під тим самим роком, подає й «Історія міст і сіл», тільки фундаторку називає безіменно - «місцева поміщиця».^[3]

Фундацію потвердив київський єпископ Соколовський, а ввів ченців ксьондз Пйотр Сєраковський, пріор київського домініканського монастиря. Конвент на початку був малий: чотири ченці й один братчик. Першим бишівським вікарієм став Пйотр Розвадовський.^[2]

Рік стоїть у джерелах двічі по-різному, і разом із ним різниться імʼя фундаторки. Słownik і «Історія міст і сіл» дають 1644-й; Евстахій Івановський у книжці 1873 року дає 1643-й і називає засновницею «Анну Харлінську, підсудкову київську».^[4] Розбіжність в імені уявна: це та сама жінка. Удова Єжи Харленського справді була Анна, а другий її чоловік справді був підсудком київським, звідси «підсудкова» в Івановського й «Łukaszowa Witowska» у Słownikа.^[2] А от розбіжність у році справжня, і жодна з двох дат не підперта документом: обидва автори переповідають, і жоден не каже, звідки взяв рік. Ми лишаємо обидві версії. Słownik стоїть у цьому не сам: той самий 1644 рік і ті самі два села подає й «Історія міст і сіл» - щоправда, без жодної виноски, а звідки бере свої ранні дати, радянський нарис не каже ніде.^[3] Другим свідченням це не рахується, і на інших бишівських датах видно, що збіг ІМіС зі Słownikом означає радше залежність одного від другого. Івановського ми бачили тільки в розпізнаному тексті, а не в скані.^[4]

Дарунок був справжній, і це видно через сто років. 1750 року, коли сусідні Новосілки судилися з бишівським конвентом за межу, судовий акт раз по раз називає селян Лишні «підданими лишанськими» настоятеля Клуковського, тобто підданими монастиря.^[1] Це не переказ і не спогад, а поточний судовий документ, і він показує, що записане 1644 року село лишалося за конвентом і в середині XVIII століття. Про ту межову суперечку - окремо.

Вітовська володіла Бишевом недовго: за словами документа, який цитує Słownik, вона «завела» містечко за 40 тисяч злотих Катажині з Харленжа Осінській, дочці Щенсного Харленського й тітці померлого Самуеля.^[2] Сам Самуель, єдиний син Єжи, до фундації стосунок теж має: заповіт, писаний ним 1644 року в Аугсбурзі, де він захворів і помер, просив поховати його в бишівському костелі й записував тому костелові десять тисяч злотих.

Далі монастир пережив те саме, що й містечко. 1649 року, коли до Бишева вдерлися козаки, домініканці, як «у час ворожий», заздалегідь поховали церковне начиння й коштовності - і не в себе, а в православній церкві; срібло однаково позабирали.^[2] 1729 року ксьондз провінціал Марʼян Пруський уводив домініканців у Бишів наново, і на той час, як каже монастирська книга, ані монастиря, ані костелу вже не було: він «посвятив тільки місце, де був костел, і хмизом звелів обгородити».^[2] Новий костел став 1739 року, монастир - 1787-го, а 1832 року монастир касували, і відтоді костел обслуговував парох.

Кому саме записали ті два села

За Słownikом, вдова Анна записала Лишню й Добковщину конвентові домініканців. Нарис 2006 року пише інакше: «дружина Єжі Харлінська одружилась з Лукашем Вітковським. Вона записала за бишівським костьолом села Лишню і Дубковщину (1644 р.)».^[5]

Конвент і костел - різні установи, і від того, яка з них стоїть у документі, залежить, у чиїх паперах шукати сам фундуш: у монастирських книгах ордену чи в актах парафії. Костел у Бишеві на 1644 рік уже стояв - деревʼяний, поставлений близько 1607 року, - тож обидві версії можливі технічно.

Нарис додає ще одну деталь, якої немає більше ніде: на час запису вдова була вже одружена вдруге, з Лукашем Вітковським.^[5] Якщо це так, то розпоряджалася вона спадком першого чоловіка, будучи дружиною другого, і саме таку операцію мали б супроводжувати окремі акти згоди - тобто документів на неї більше, ніж один.