Голод 1932-1933 років: шістдесят пʼять імен із памʼяті очевидців

Мартиролог голодних років по Бишеву - шістдесят пʼять імен.^[1] Іншого переліку в доступних джерелах поки немає, і цей не архівний.^[4]

Документального запису поки немає. Записів про народження чи смерть по Бишеву за 1932 і 1933 роки покажчик актів цивільного стану не має жодного; єдиний його запис 1932 року на Бишів - розлучення, де чоловік із Горобіївки, а дружина з Бишева.^[3] Покажчик - не самі акти: те, чого немає в ньому, ще може лежати в архіві. Повнотекстовий пошук в оцифрованих номерах обласної газети за обидва роки дає про Бишівщину одну замітку - скаргу читача на бишівську пошту (16 липня 1933 року). Про хлібозаготівлю чи голод - жодної.^[2] Районної газети «За більшовицькі колгоспи» (так вона звалася 1939 року) в LIBRARIA немає.^[2] Радянська «Історія міст і сіл» веде бишівський нарис від колективізації 1930 року просто до МТС 1933-го й до школи 1934-го, тобто про голод у самому нарисі немає жодного слова.^[4]

Лишається переказ, і він теж має свою дату. Мартиролог укладено за свідченнями одинадцяти очевидців, які 2003 року записали двоє вчителів історії бишівської школи, Н. В. Радченко і В. В. Обухівський.^[1] Очевидців названо поіменно, з роками народження: Г. С. Баштова 1926 року, М. А. Грищенко 1922, В. Я. Голубова 1923, Г. К. Голенко 1922, Г. І. Депутат 1907, Г. П. Дідушко 1912, К. М. Коба 1921, О. І. Кромбет 1922, І. Ф. Ступак 1923, О. М. Шульга 1923, М. П. Шульга 1910. Це свідки, а не жертви, і в перелік із шістдесяти пʼяти вони не входять. Тобто між подією і записом про неї стоїть сімдесят років памʼяті, і наймолодшій зі свідків, Г. С. Баштовій, у 1933-му було шість або сім.

Нарис і перелік на одній сторінці розходяться. Нарис, надрукований на тій самій сторінці, що й мартиролог, пише, що голод за неповними підрахунками «забрав до півтори тисячі бишівчан», а «встановлено зі свідчень очевидців поіменно - 109 жертв»; сам мартиролог друкує 65.^[1] Між 109 і 65 різниця в 1,7 раза, і пояснення їй у томі немає. Перелік надруковано в три колонки, і позицій у ньому шістдесят пʼять.

Років народження в переліку не стоїть у жодного запису.^[1] Групових позицій на кшталт «його жінка і девʼятеро дітей», звичайних для інших сіл, тут немає жодної. Зате тринадцять позицій із шістдесяти пʼяти несуть не саме лише імʼя, а прізвисько, під яким людину знало село: «Дід Скалка», «Дід Хрипнявий», «Дід Заєць», «Грищенко (баба Синиха)», «Грищенко (баба Гаманка)», «Коба (дід Ушитий)», «Коба (дід Москаль)», «Коба Олекса (Німий)», «Головко (дід Цибуля)», «Андрійко Олекса (Байрак)», «Ступак Павло (Рудий)», «Фещенко Яков (Куник)», «Олійник Каленик (Андрій)». У трьох немає навіть прізвища - тільки «дід» і прізвисько.^[1]

Виконавців нарис називає, і вони в мартиролозі не стоять. Зі слів очевидця, якого нарис називає Г. Н. Депутатом (серед свідків мартирологу стоїть Г. І. Депутат), названо Василя Орлова й Базіля, а про вповноваженого сільради сказано дослівно так: «Насиллям і жорстокістю відзначався один з таких „уповноважених“ Манченко Яків».^[1] Це прізвища відповідальних, а не жертв, і плутати їх не можна.

Голод був. Сумнівний тут перелік: він переказує усні спогади, зібрані через сімдесят років, і кожне окреме імʼя в ньому має рівно одне підтвердження - людську памʼять.

Для пошуку. Актові записи Бишівської сільради за 1932-1933 роки мали б лежати в книгах актів цивільного стану в ДАКО; у виносках «Історії міст і сіл» стоять номери бишівських газет «Колективізатор Бишівщини» 1930 року й «За більшовицькі колгоспи» 1940 року.^[4]