Книга смертей 1854 року: рік, у якому вмирали діти
За 1854 рік у бишівській книзі смертей стоїть двадцять вісім актів - одинадцять жіночих і сімнадцять чоловічих. Це повний рік без пропусків, і його підтверджує сама книга: річний підсумок писаря сходиться з наскрізною нумерацією актів.[1]
Половина цих людей - діти. Девʼятеро не дожили до року: пʼяти днів, двох тижнів і двох днів, трьох тижнів, знову трьох тижнів, пʼяти тижнів, трьох місяців, трьох із половиною місяців, чотирьох місяців, семи чи восьми місяців.[1] Ще двоє ледве переступили рік: одному півтора року, другій рівно два. Ще троє мали пʼять, дванадцять і тринадцять. Разом чотирнадцять із двадцяти восьми - діти до тринадцяти років. Дорослих одинадцять, від двадцяти девʼяти до шістдесяти пʼяти, і в трьох випадках графа віку лишилася порожньою.
За підсумковими рядками книги: січень - одна смерть, лютий - пʼять, березень - вісім, квітень - дві, травень - дві, червень - одна, липень і серпень - жодної, вересень - дві, жовтень - жодної, листопад - три, грудень - чотири.[1] Тобто половина річних смертей припала на перші три місяці, а за три місяці - липень, серпень і жовтень - у книзі немає ні записів, ні підсумкових рядків узагалі. Ці три місяці порожні тому, що нікого не ховали.
Це не одна епідемія, а ланцюг, у якому одна хвороба змінювала іншу. Книга називає причину смерті своїми словами, і слова ці читаються поспіль:
- кір («отъ Кору») - три рази поспіль, з 19 січня до 12 лютого; померли дівчинка двох років, дитина тринадцяти і немовля трьох місяців. Після 12 лютого кір із книги зникає;[1]
- віспа («отъ Оспы») - двічі, 20 березня й 20 червня, і обидва рази це діти: півтора року й три з половиною місяці;[1]
- «черноболѣзнію» - слово, яким книга пояснює пʼять смертей від квітня до грудня, і всі пʼятеро діти: дванадцяти років, семи чи восьми місяців, двічі по три тижні й чотирьох місяців.[1]
Що саме означала «чорна болізнь», ми не знаємо: слово прочитане впевнено, а його медичний зміст - ні, і тому воно стоїть тут цитатою, а не діагнозом.
Випадків цього слова може бути й шість. 24 березня померло пʼятитижневе немовля, син Овсея Хацанського, і причина при ньому читається як те саме слово, тільки не впевнено.[1] До пʼятьох ми його не додаємо, але й не ховаємо: якщо він таки шостий, ланцюг починається не в квітні, а ще в березні, у найтяжчому місяці року.
Названі досі причини покривають двадцять два акти з двадцяти восьми. Решта загальні: «по болѣзни» й «подобною» вісім разів, «по старости» тричі, сухоти раз.[1] У шести випадках причину ми не дочитали - слово в книзі стоїть, але розсудити його ми не беремося й вгадувати не будемо.
Ховали не самих бишівців. Усі двадцять вісім поховані «въ М. Бышевѣ» без жодного винятку, але приписані вони до одинадцяти різних громад: крім самого Бишева, це Васильків, Радомисль, Київ, Богуслав Канівського повіту, Коростишів, Бердичів, Макарів, Брусилів, Чорнобиль - і одинадцяте товариство, назву якого ми прочитали лише початком: «Ста[?]понське».[1] Записів бишівського товариства серед двадцяти восьми - сім. Тобто бишівський рабинат обслуговував не саме містечко, і в цій книзі стоять не лише бишівці.
Стан і заняття книга називає скупо, але називає: серед похованих двоє купців третьої гільдії і двоє купецьких синів, решта міщани - васильківські, радомисльські, київські. Ще одне звання стоїть у книзі не при померлому, а при його батькові: пʼятиденне немовля записано сином купецького сина третьої гільдії Лейба Салновського, і сам Лейб тут не похований.[1] Єдина, кого бланк називає вдовою, - Ринда, шістдесяти пʼяти років, Брусилівського товариства. Щомісяця книгу завіряв староста єврейського товариства, підписуючись івритом; він же підбивав річний підсумок.
Скільки людей стояло за цими двадцятьма вісьмома, книга не каже. За звичайною для XIX століття смертністю тридцять-сорок на тисячу така цифра відповідала б громаді десь на сімсот-тисячу душ, але це прикидка з одного числа, і переписом вона не стане. Перевірити її можна за ревізькою казкою бишівського єврейського товариства 1850 року: найбільший номер сімʼї, який ми в ній побачили, - пʼятдесят восьмий, тобто дворів у товаристві щонайменше пʼятдесят вісім.[2]