Книга смертей 1854 року: рік, у якому вмирали діти

За 1854 рік у бишівській книзі смертей стоїть двадцять вісім актів - одинадцять жіночих і сімнадцять чоловічих. Це повний рік без пропусків, і його підтверджує сама книга: річний підсумок писаря сходиться з наскрізною нумерацією актів.^[1]

Половина цих людей - діти. Девʼятеро не дожили до року: пʼяти днів, двох тижнів і двох днів, трьох тижнів, знову трьох тижнів, пʼяти тижнів, трьох місяців, трьох із половиною місяців, чотирьох місяців, семи чи восьми місяців.^[1] Ще двоє ледве переступили рік: одному півтора року, другій рівно два. Ще троє мали пʼять, дванадцять і тринадцять. Разом чотирнадцять із двадцяти восьми - діти до тринадцяти років. Дорослих одинадцять, від двадцяти девʼяти до шістдесяти пʼяти, і в трьох випадках графа віку лишилася порожньою.

За підсумковими рядками книги й нумерацією актів: січень - одна смерть, лютий - пʼять, березень - вісім, квітень - дві, травень - дві, червень - одна, липень і серпень - жодної, вересень - дві, жовтень - жодної, листопад - три, грудень - чотири.^[1] Тобто половина річних смертей припала на перші три місяці, а за три місяці - липень, серпень і жовтень - у книзі немає ні записів, ні підсумкових рядків узагалі. Чому ці місяці порожні, книга не пояснює.

Хвороба в книзі не одна. Книга називає причину смерті своїми словами, і слова ці читаються поспіль:

• кір («отъ Кору») - тричі, з 19 січня до 12 лютого; померли дівчинка двох років, дитина тринадцяти і немовля трьох місяців. Після 12 лютого кір із книги зникає;^[1]
• віспа («отъ Оспы») - двічі, 20 березня й 20 червня, і обидва рази це діти: півтора року й три з половиною місяці;^[1]
• «черноболѣзнію» - слово, яким книга пояснює пʼять смертей від квітня до грудня, і всі пʼятеро діти: дванадцяти років, семи чи восьми місяців, двічі по три тижні й чотирьох місяців.^[1]

Що саме означала «чорна болізнь», із книги не видно: слово читається впевнено, а медичного змісту запис не пояснює.^[1]

Випадків цього слова може бути й шість. 24 березня померло пʼятитижневе немовля, син Овсея Хацанського, і причина при ньому читається як те саме слово, тільки не впевнено.^[1] Якщо він таки шостий, «черноболѣзнію» зʼявляється в книзі не в квітні, а ще в березні, у найтяжчому місяці року.^[1]

Названі досі причини стоять при десяти актах із двадцяти восьми.^[1] Ще в дванадцяти актах причини інші: «по болѣзни» й «подобною» вісім разів, «по старости» тричі, сухоти раз.^[1] У шести актах слово причини в книзі стоїть, але читається непевно.

Ховали не самих бишівців. Усі двадцять вісім поховані «въ М. Бышевѣ» без жодного винятку, але приписані вони щонайменше до десяти різних товариств: крім самого Бишева, книга називає Васильківське, Київське, Богуславське Канівського повіту, Коростишівське, Бердичівське, Макарівське, Брусилівське й Чорнобильське, а ще одне читається лише початком назви: «Ста[?]понське». У кількох актах назва товариства не читається або читається непевно.^[1] Записів, де прямо стоїть «Бышевскаго общества», серед двадцяти восьми - вісім.^[1] Тобто в бишівській книзі стоять не лише бишівці.

Стан і заняття книга називає скупо, але називає: серед похованих двоє купців третьої гільдії і двоє купецьких синів, інші записи називають васильківських і радомисльських міщан. Ще одне звання стоїть у книзі не при померлому, а при його батькові: пʼятиденне немовля записано сином купецького сина третьої гільдії Лейба Салновського (або Салковського), і сам Лейб тут не похований.^[1] Єдина, кого бланк називає вдовою, - Ринда, шістдесяти пʼяти років, Брусилівського товариства. Підсумки травня, червня й вересня завірені рядком «…общества Староста» з підписом івритом, а під підсумками листопада, грудня й річним стоїть підпис старости.^[1]

Скільки людей стояло за цими двадцятьма вісьмома, книга не каже. Нижню межу для самого бишівського товариства дає його ревізька казка 1850 року: в абетковому списку голів сімей на літери «А» і «Б» найбільший номер сімʼї - пʼятдесят восьмий, тобто сімей у товаристві щонайменше пʼятдесят вісім.^[2]