Петро Володимирович Замковий

1928 - 1989, історик, архівіст, археограф

Він виріс у селі, де була сама лише початкова школа, і став завідувачем відділу архівних фондів головної наукової бібліотеки країни.

Петро Володимирович Замковий народився в лютому 1928 року в Малому Карашині, з селянської родини^[1]. Війну підлітком пережив не вдома: у ті роки він працював слюсарем у депо станції Курорт Борове в Акмолинській області Казахстану, потім у паровозному депо в Києві^[2]. На історичний факультет Київського університету він вступив, за статтею Вікіпедії, 1947 року, а закінчив 1952-го, після чого був направлений на роботу в Архівне управління^[1].

Замковий упорядкував чотири збірники документів: «Робітничий контроль і націоналізація промисловості на Україні. Березень 1917 - березень 1921» (1957), «З історії архівного будівництва на Україні» (1958), «Кременецький земський суд: описи актових книг XVI-XVII ст.» (1959) і «Большевистские организации Украины в период установления и укрепления Советской власти» (1962)^[1]. Описи актових книг Кременецького земського суду охоплюють 1568-1598 роки, і через сімдесят років ними користується кожен, хто шукає в тих книгах свою родину.

З 1960 по 1967 рік він працював в Інституті історії партії - зберігачем фондів, тоді старшим науковим співробітником, - і саме там, 1964 року, захистив кандидатську дисертацію про робітничий контроль над виробництвом 1917 року^[1]. Далі чотири роки доцентом кафедри історії Київського інституту культури, пʼятнадцять років старшим науковим співробітником Інституту історії Академії наук, і з 1986 року - завідувач відділу архівних фондів Центральної наукової бібліотеки^[2]. Усього він опублікував понад сто наукових праць, а за роботу над четвертим і пʼятим томами багатотомної «Історії Української РСР» дістав Грамоту Президії Верховної Ради^[1].

Помер у Києві 11 листопада 1989 року^[1].

Не плутати з написанням. Основне джерело, біобібліографічний довідник українських архівістів, друкує його село як «Малий Каращин», через «щ», і Інститут історії подає назву з обома літерами в дужках. Села з такою назвою в Україні немає жодного; район при цьому названо правильно, а стаття у Вікіпедії, писана з іншого джерела, веде просто на Малий Карашин. Тобто це майже напевно одрук, який відтоді переписують один за одним, але метричного запису ніхто не бачив.

Для пошуку. Довідник називає, де лежать його власні папери: Інститут рукопису Національної бібліотеки, ф. 12 № 876, і ЦДАВО України, ф. 2201 оп. 3 спр. 6^[1]. Там-таки мають бути й точна дата народження, і назва села в тому написанні, у якому її знав він сам.