Підсуха Олександр Миколайович

1918 - 1990, поет, редактор

Олександр Миколайович Підсуха народився 16 жовтня 1918 року в Ніжиловичах, у родині сільського коваля.^[2] Ким саме був батько поета й коли він помер, джерела не кажуть.

Що він тутешній, стверджують два джерела, які одне одного не переписують. Радянська «Історія міст і сіл» 1971 року закінчує статтю про село реченням: «Ніжиловичі - батьківщина українського радянського поета О. М. Підсухи».^[1] Книжка вийшла за двадцять років до інтернету, а Вікіпедія, яка подає ту саму батьківщину і ще й точний день, на неї не посилається взагалі.^[2]

Куди він пішов із села

Семирічку закінчив у сусідньому селі - у якому саме, не сказано ніде. Далі робітфак Київського лінгвістичного інституту, звідти Харківський педагогічний інститут іноземних мов, і з 1939 по 1941 рік - викладач Донецького індустріального інституту.^[2]

1941-1945 роки він на фронті: спершу сапером і автоматником, потім кореспондентом дивізійної газети.^[2] Перша збірка, «Солдати миру», вийшла 1948 року.^[2]

Після війни - англійська мова в Київському педагогічному інституті, Спілка письменників України з 1947 року, у 1953-1958 роках відповідальний редактор журналу «Дніпро», потім завідувач редакції серії «Романи й повісті» у видавництві «Дніпро».^[2] З кінця 1962 року як стипендіат ЮНЕСКО їздив до Канади, Великої Британії, Франції і США; звідти привіз цикл «Канадський зошит».^[2] Найпомітніше з написаного - віршований роман «Поліська трилогія» (1962), а поема «Материн заповіт» (1962) складена на автобіографічному матеріалі.^[2]

Шість років на чолі товариства, яке працювало з діаспорою

У 1973-1979 роках Підсуха був головою Товариства культурних звʼязків з українцями за кордоном.^[2] Чим саме він там займався і хто ставив завдання, наші джерела не кажуть: вони дають назву посади й роки.

Нагороди в нього фронтові й посадові водночас: два ордени Вітчизняної війни 2-го ступеня, ордени Червоної Зірки й Дружби народів, медалі, Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР 1968 року.^[2] Помер 21 жовтня 1990 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.

Панський дім, у якому лежать книжки з автографами

У селі є його музей. За обома статтями Вікіпедії, його організувала вчителька З. А. Шевченко, і зберігаються там книги з автографами Тичини, Гончара, Рильського, Головка, Сосюри й Вишні.^[2][3] Стоїть він у будинку лісництва Браницьких - так підписане заголовне фото села у Вікіпедії.

Перевірити це нам поки нічим. Обидві статті пишуть про музей без виносок; повного імені вчительки, року заснування й того, чи музей працює сьогодні, ми не встановили. Так само не знайдено жодної друкованої довідки про самого поета: біобібліографічний довідник 1970 року й Шевченківську енциклопедію ми не бачили, тому вся біографія поза одним реченням «Історії міст і сіл» стоїть на одній статті Вікіпедії. Якщо ви бували в тому музеї або знаєте, чи він живий, - напишіть нам.