Омельчук Марко Андрійович
1897 - 1938, методист центральної агробіостанції
Марко Андрійович Омельчук народився 1897 року в Липівці, а 1938-го його розстріляли. Між цими двома рядками книга лишає одне слово, якого немає майже ні в кого з його односельців: «вища» - у графі освіти.[1]
Село, з якого не тільки зникали
У книзі репресованих при Липівці стоїть двадцять одна людина. У переважної більшості в графі заняття написано «селянин-одноосібник» або «колгоспник», а місце проживання збігається з місцем народження: людина народилася в селі, там прожила життя, там її і заарештували.[1]
Троє з двадцяти одного вибиваються з цього ряду, і всі троє міські. Марко Омельчук - методист центральної агробіостанції в Києві. Леонід Шевченко, 1902 року народження, - заступник начальника служби руху Південно-Західної залізниці, теж у Києві. Цезар Поляківський, 1897 року, - технік-прораб у міськкомунгоспі Василькова.[1]
Тобто село людей не тільки втрачало, а й випускало. І тих, кого воно випустило, забрала та сама машина - тільки пізніше й за іншими адресами.
Агробіостанція
Ким саме працює «методист центральної агробіостанції», книга не пояснює, і жодного іншого документа про його роботу ми не бачили. Це установа сільськогосподарської науки, і людина з липівського двору дійшла до неї через вищу освіту. Але де і коли він учився, з чого починав, чи бував удома і чи лишалася в селі рідня, не каже жодне джерело з тих, які ми переглянули.
Прізвище при цьому липівське. У тій самій книзі при Липівці стоять ще чотири Омельчуки: Горпина Федорівна 1904 року народження, колгоспниця, засуджена 10 вересня 1937-го на десять років; Михайло Васильович 1895 року і Яків Васильович 1890 року, обидва селяни-одноосібники, обом дали по пʼять років одного дня, 8 червня 1930-го.[1] А в мартиролозі голоду 1932-1933 років стоїть групова позиція «Омельчуки (дружина та чоловік)».[2]
Спорідненості з ними жодне джерело не називає. Розсудить її метричний запис липівської Покровської церкви, якого ми не бачили.
Що з ним зробили
Рішення ухвалила Трійка при УНКВС по Київській області 22 квітня 1938 року. Вирок - розстріл, виконано 3 травня 1938-го, через одинадцять днів. Реабілітований 1960 року.[1]
Це на пів року пізніше за головну липівську хвилю: шістьох односельців засудили однією датою 10 вересня 1937 року, і трьох чоловіків із них розстріляли 15 вересня.[1] У ту хвилю Марко Омельчук не потрапив - його взяли окремо і вже не як селянина.
Чого документ не каже. Формуляр цієї книги не має графи «стаття звинувачення» - її немає в жодному записі всього макарівського розділу.[1] Тому за що судили, з неї не видно. Не названо ні місця поховання, ні того, чи лишилася родина, ні того, хто й коли домігся перегляду справи 1960 року.