Бійка на храмовому святі, за яку присяжні виправдали всіх

22 квітня 1914 року в Веселу Слобідку зійшлися люди з навколишніх сіл на храмове свято. Через рік цю дату зачитали в Київському окружному суді, і саме завдяки судовому засіданню про той день узагалі щось відомо.

Обвинувальний акт починався так:

днем 22 апреля 1914 г., в село Веселую Слободку, Кіевскаго уѣзда, по случаю храмового праздника прибыли изъ окрестныхъ селъ и деревень крестьяне^[1]

Серед прибулих був Степан Деркач, житель сусіднього Грузького. У Веселій Слобідці він зайшов до свого родича Олексія Потія-Лисюка, де випивав з іншими. Згодом він посварився з чотирма селянами - Макарієм Майстренком, Олексієм Баєнком, Євдокимом Назарчуком і Андрієм Ткаченком, - і ті погналися за ним вулицею. Деркача забили києм і ножами. Він добіг до хати Олени Лозницької, де за дві години помер.^[1]

Судили чотирьох за статтею 1489 і частиною другою статті 1490 Уложення про кари. Допитали двадцятьох свідків. Присяжні радилися десять хвилин і винесли всім чотирьом виправдальний вердикт.^[1]

Що ця замітка доводить, крім самої бійки

Своєї церкви в селі не було ніколи, і про каплицю в імʼя святого Юрія, з якої пішло тутешнє храмове свято, розповідає лише краєзнавча книжка, укладена за спогадами двох місцевих мешканців.^[3] Судова хроніка 1915 року підтверджує це з іншого боку й іншими руками: слідчий, прокурор і суд однаково називають причину, з якої 22 квітня в селі зібралися люди з околиці.^[1]

Заразом це найдавніші відомі імена живих жителів села після ревізії 1850 року: Олексій Потій-Лисюк і Олена Лозницька, у чиїй хаті помер поранений. Обидва прізвища в селі не поодинокі, але звʼязку між цими двома людьми й пізнішими їх носіями жоден документ не дає, тому й родоводу з них не виводять.