Спалений дім власників, і все через межу між двома річками
Миколай Макарович спалив будинок власників, пограбував маєтність і саме село через те, що, на його погляд, землі між річками Здвижем і Квасовою - тобто між Карашином, Воронином і Мотижином - розмежовані неправильно.[1] Спалили при цьому не селянську хату: згорів будинок власників, тобто панський двір, а село й маєтність пограбували на додачу.
Під сумнівом тут і сама адреса. У газетному переліку 2012 року це речення стоїть не під заголовком Карашина, а під заголовком сусідньої Фасови - тобто як найраніша дата її історії, у якій Карашин лише обʼєкт нападу.[1]
Хто саме тоді володів селом, ми не знаємо. Похилевич веде ланцюг власників від Ласських на початку XVI століття й наступне імʼя називає аж під 1636 роком - Вацлав Жмієвський, ловчий київський.[2] Між цими двома точками сто з лишком років порожні, і 1604-й падає рівно в цей проміжок.
Прізвище нападника ставить окреме питання. Пізніше, після Жмієвського, Карашин належав до макарівського маєтку Макаревичів.[2] Чи Миколай Макарович із тієї самої родини, що згодом стала власником Карашина, з наших джерел не випливає - збігається саме прізвище, і більше нічого.
Нарис 2006 року дає за тим самим Похилевичем інші роки
Краєзнавчий нарис 2006 року веде тих самих власників за тим самим Похилевичем і в двох місцях дає інші роки.
| Що | Наша сторінка, за Похилевичем | Нарис 2006 року |
|---|---|---|
| Вацлав Жмієвський, ловчий київський | 1636[2] | 1633[3] |
| продаж обох Карашинів Павлу Сабанському | 1808[2] | 1802[3] |
| хто володів між Сапєгами й Сабанськими | ніхто, маєток переходить прямо[2] | Харлінські, «до 1802 р.»[3] |
Перші два рядки - різниця в три й шість років при тому самому імені, тому самому званні й тому самому джерелі. Обидва тексти покликаються на Похилевича, тож хтось із двох переписав його неточно, і третього варіанта тут немає: у книжці 1887 року стоїть або одна дата, або друга. Перечитати ті дві сторінки - робота на пʼять хвилин, і поки її не зроблено, обидві дати ми подаємо як є.
Третій рядок важчий, бо це не дата, а ціла родина власників. Харлінських у нашому ланцюгу немає взагалі, і поява їх тут не безглузда: та сама родина тримала Бишівський ключ із Лишнею й Козичанкою, і 1843 року всю ту маєтність продали за борги останнього з них.[3] Документа на цю ланку в нас немає. Перевірити її можна за планами відмежування селянських ділянок від земель Сабанської, ДАКО, ф. 1542 оп. 1 спр. 694-695.
Дрібниця з того самого абзацу, важлива тільки для архівного пошуку: сина Ліберія Сабанського, якому дістався Малий Карашин, нарис в одному рядку зве Кіндратом, а в наступному Кіндрою, тоді як у нас він стоїть Конрадом.[3][2] У конфіскаційних справах 1874 року шукати доведеться за всіма трьома формами.
Підтвердити напад може запис, з якого газета це взяла. Переказ у ній докладний - видно й привід, і збитки, і те, чиї землі сперечалися, - але звідки він, краєзнавець не каже; такі наїзди тієї доби відомі з актових книг Київського воєводства й з люстрацій. Доти 1604 рік лишається найдавнішою датованою подією села, і знаємо ми її з чужих слів.