Заворушення 1734 року: управитель тікає з Рожева

9 лютого 1734 року дворянин Томаш (Фома) Котовський заявив у кременецьку гродську книгу, що мусив утекти з маєтку Рожова, покинувши там своє майно й документи.^[1] Маєтком він порядкував за дорученням пані Зофії, раніше Цетнерової, старостини барецької, тепер Потоцької, старостини белзької.^[1]

Заворушення почалося не того дня. За словами самого Котовського, повинностей селяни не відбували вже «na niedziel sześć przedtym», шість тижнів перед тим, тобто десь від кінця грудня 1733 року: дров до двору не везли, пили, ходили коло двору зі списами, збиралися купами. Замковому ковалеві Ярмолові, який служив управителеві, звеліли забиратися з двору: «ти чоловік чужий, іди від свого пана, щоб і тобі не дісталося». Дружину управителя стерегли, клали на стіл у дворі списи й самопали.^[1]

Далі акт називає селянина з сусіднього села. Іван Дехтяренко з Хвасової прийшов попередити дружину Котовського: «пані, я тобі зичливий, тікай, не чекай, поки в Ляччину Москва або козаки задніпрянські прийдуть». Щойно управитель виїхав по звістки до Фастова, змовлена купа напала на двір у Рожеві, звʼязала куховарку й шукала списами в землі схованих грошей.^[1]

Девʼяте лютого, а не девʼятнадцяте

Публікація 1876 року подає цей документ під заголовком «1734. Февраля 19», але заголовок писав видавець, а не сторони. Перший рядок самого акта, польською, читається інакше: «Roku tysiąc siedmset trzydziestego czwartego, miesiąca Februarii dziewiątego dnia» - девʼятого дня. Ми прочитали це слово окремо, з повного збільшення сторінки: воно стоїть цілим рядком і обривком від «dziewiętnastego» не є.^[1]

Тому в картці цієї сторінки стоїть 9 лютого. Різниця в десять днів дрібна лише доти, доки за нею не піде хтось третій: дата редакторського заголовка перекочовує в перекази як дата документа.

Кого вбито

Убивства акт перелічує окремим переліком, і Рожів у ньому не сам. «Inter alias na Rożowskim trakcie furmanów dwóch, żydowskich dusz dwanaście zarznięto»: на Рожівському тракті зарізано двох візників і дванадцять євреїв.^[1] У Музичах дворова челядь, змовившись із пограничними й вимазавшись сажею, напала на двір, пограбувала його, забрала котли з винниці, декого повʼязала й била, допитуючись, де гроші. У Василькові якийсь Стаповенко «popisał się w bunty».^[1]

Шляхта й євреї з околиці, каже Котовський, повтікали, «хто тільки міг».^[1]

Про ту саму подію знає й радянський довідник, складений іншою редколегією через двісті тридцять сім років: «Під час гайдамацького повстання 1734 року місцеві селяни розгромили поміщицький маєток».^[3] Виноски під цим реченням немає, тому за чим його складено, довідник не каже; але рік і суть - напад селян на панський двір - у ньому ті самі, що в акті.

Ширшу рамку дає передмова до самої публікації: видавець тому називає Рожів серед місць, де 1734 року трапилося те саме, поряд із Погребищами, Паволоччю, Котельнею, Кошоватою й Ходоровом.^[2] Статусу Рожева акт не дає взагалі: у ньому це «dobra», маєток, тракт і двір.