Заворушення 1734 року: управитель тікає з Рожева

9 лютого 1734 року дворянин Томаш (Фома) Котовський заявив у кременецьку гродську книгу, що мусив утекти з маєтку Рожова, покинувши там своє майно й документи.^[1] Маєтком він порядкував за дорученням пані Зофії, раніше Цетнерової, старостини барецької, тепер Потоцької, старостини белзької.

Заворушення почалося не того дня. За словами самого Котовського, повинностей селяни не відбували вже «na niedziel sześć przedtym», шість тижнів перед тим, тобто десь від кінця грудня 1733 року: дров до двору не везли, пили, ходили коло двору зі списами, збиралися купами. Замковому ковалеві Ярмолові, який служив управителеві, звеліли забиратися з двору: «ти чоловік чужий, іди від свого пана, щоб і тобі не дісталося». Дружину управителя стерегли, клали на стіл у дворі списи й самопали.^[1]

Далі акт називає селянина з сусіднього села. Іван Дехтяренко з Хвасової прийшов попередити дружину Котовського: «пані, я тобі зичливий, тікай, не чекай, поки в Ляччину Москва або козаки задніпрянські прийдуть». Щойно управитель виїхав по звістки до Фастова, змовлена купа напала на двір у Рожеві, звʼязала куховарку й шукала списами в землі схованих грошей.^[1]

Девʼяте лютого, а не девʼятнадцяте

Публікація 1876 року подає цей документ під заголовком «1734. Февраля 19», але заголовок писав видавець, а не сторони. Перший рядок самого акта, польською, читається інакше: «Roku tysiąc siedmset trzydziestego czwartego, miesiąca Februarii dziewiątego dnia» - девʼятого дня. Ми прочитали це слово окремо, з повного збільшення сторінки: воно стоїть цілим рядком і обривком від «dziewiętnastego» не є.^[1]

Тому тут стоїть 9 лютого: дата редакторського заголовка легко перекочовує в перекази як дата документа.

Кого вбито

Убивства акт перелічує окремим переліком, і Рожів у ньому не сам. «Inter alias na Rożowskim trakcie furmanów dwóch, żydowskich dusz dwanaście zarznięto»: на Рожівському тракті зарізано двох візників і дванадцять євреїв.^[1] У Музичах дворова челядь, змовившись із пограничними й вимазавшись сажею, напала на двір, пограбувала його, забрала котли з винниці, декого повʼязала й била, допитуючись, де гроші. У Василькові якийсь Стаповенко «popisał się w bunty».^[1]

Шляхта й євреї з околиці, каже Котовський, повтікали, «хто тільки міг».^[1]

Про ту саму подію знає й радянський довідник, складений іншою редколегією через двісті тридцять сім років: «Під час гайдамацького повстання 1734 року місцеві селяни розгромили поміщицький маєток».^[3] Виноски під цим реченням немає, тому за чим його складено, довідник не каже; але рік і суть - напад селян на панський двір - у ньому ті самі, що в акті.

У передмові до самої публікації видавець тому називає Рожів серед місць, де 1734 року трапилося те саме, поряд із Погребищами, Паволоччю, Котельнею, Кошоватою й Ходоровом.^[2] Статусу Рожева акт не дає взагалі: у ньому це «dobra», маєток, тракт і двір.