Місток

Напад Яроша Суми на Рожів, 12 серпня 1618 року

У неділю 12 серпня 1618 року до Рожева підійшов полк Яроша Суми і взяв містечко. Через тринадцять днів, 25 серпня, слуга рожівської власниці шляхетний Петро Жаровський став перед підстаростою житомирським Яном Галчиновським і вніс до ґродської книги протестацію, у якій напад описано з дня на день, а потерпілих названо поіменно.[1] Це найраніший перелік рожівців, який ми знаємо.

Рожів у цьому документі - «мисто» і «место», містечко, а не село; власниця його - Гальшка Гулевичівна, Стефанова Лозчина, маршалкова мозирська.[1] Маєток на той час держав не вона сама: ним порядкував Валеріан Хрушлінський, і по своїй шкоді він подав окрему, власну протестацію.

Як це сталося

Ярош Сума, каже скарга, зібрав чималий полк «людей люзныхъ, своволныхъ» під приводом походу на Москву на службу королевичеві Владиславу і йшов краєм, пустошачи шляхетські й духовні маєтки.[1] До Рожева він вислав уперед кільканадцять чоловік - нібито просити постою чи подарунка. Ті мали затримати розмовою і Хрушлінського, і міщан, доки надійде решта:

«абы, такъ держачого на тотъ часъ тый маетности, пана Велерияна Хрушлинского, яко и подданыхъ, мещанъ тамошнихъ о данье стации, албо якого подарку умовляли, и тымъ людей забавили».[1]

Це вдалося. Про намір ті, що прийшли першими, не сказали нічого, і в містечку про полк дізналися аж тоді, коли він оточив Рожів з кількох боків. Відпору дати не могли.[1] Далі скарга каже, що людей, які оборонятися не мали чим, «тиранско и немилосердне стреляли, били, секли, на смертъ забияли», а тих, хто тікав з містечка, топили у Здвижі - «такъ музчизнъ, яко и бѣлыхъ головъ и малыхъ детокъ много и безъ личу».[1]

Забрали коней, худобу, овець і свиней, одяг і готові гроші; вдерлися й у замочок. Звідти винесли зброю, і її скарга перелічує з цінами: шість мушкетовниць, пʼять гаківниць, сорок мушкетів, вісім каменів пороху, чотири камені олова - усе разом на пʼятсот золотих польських.[1] У самому замочку забили ще кількох людей.

Пограбоване в підданих було переписано подвірно, «на реестрехъ кождого подданого», щоб назвати на суді.[1] Тих реєстрів у публікації немає, і скільки саме дворів пограбовано, документ не каже.

Кого названо поіменно

Скарга дає три переліки. Це не всі потерпілі: про потоплених вона окремо каже «много и безъ личу», а називає трьох.[1]

Забиті на смерть: Федоренко, Васко, Отрешон, Рейко, Винник, двоє Кузьминих синів, Самсон Возний, Ян Миколаєвський - девʼятеро.[1]

Потонулі в Здвижі, коли тікали: Белко Павлович, грабарів син, дівчинка мала.[1]

Покалічені, восьмеро: тамтешньому війтові відтято праве вухо; Федорові відтято руку; Харкові, Васкові, Онацкові й Ковалевому синові втято руку; Федька Шевця тяжко поранено; Данила Макарця поранено шкодливо.[1]

Частина цих імен потребує застереження. Самсон Возний - возний це судова посада, і чи це прізвисько людини, чи її уряд, документ не розрізняє; грабарів син і Ковалів син названі по батьковому ремеслі, і прізвищ їхніх скарга не дає. Васко стоїть і серед забитих, і серед покалічених: чи це двоє людей з тим самим імʼям, чи описка в реєстрі, зі скарги не видно.

Кого скарга обвинувачує

Переліки вище - переліки потерпілих, і вони з документа. Обвинувачених скарга називає теж, але це вже позов, а не вирок, і стоять вони окремо.

Головними винуватцями, «принципалами», протестація називає, крім Яроша Суми, ще пʼятьох шляхтичів - Андрія Волка, Себестіяна Кгрушецького, Нечецького, Волського, Суського - і окремо «жидомъ двомъ… яко принцыпаломъ», які мешкали в маєтку пана Миколая Харлінського.[1]

Це слова позивача, а не встановлений факт: протестація - заява потерпілої сторони, і чим саме винні ці двоє, вона не пояснює. Імен їхніх скарга не знає й сама це визнає: імена й прізвиська обвинувачених «цале зоставуютъ, кгдыжъ на сесь часъ… выведатись не могло».[1] Чи дійшло до вироку, з публікації не видно. А чи це ті самі Харлінські, з якими Рожів судився за межі пізніше, скарга не каже.

Друкований переказ коротший за документ

Похилевич 1864 року переказав цю саму скаргу і сам назвав, звідки її взяв.[2] Його переказ розходиться з документом у чотирьох місцях, і щоразу на користь документа.

Імʼя власниці. Похилевич пише «Анны Степановны Гулевичевой, ловчины и маршалковны Мозырской».[2] У документі стоїть «Галшки Гулевичовны Стефановое Лозчиное, Маршалковое Мозырское»,[1] тобто Гальшка, а «Стефановая» це не по батькові, а «Стефанова», за чоловіком.

Число забитих. У Похилевича «Отрешона Рейка» надруковано без коми, і виходить одна людина, восьмеро всього.[2] У документі кома є, і Отрешон із Рейком - двоє.[1]

Покалічені. Похилевич називає пʼятьох.[2] Документ називає вісьмох: Васко, Онацко й Ковалів син у переказі випали.[1]

Оборона. У Похилевича Ярош бере містечко, «не смотря на сопротивленіе».[2] Скарга такого опору не описує: міщани «отпору дати немогли».[1] Те саме читає й Руліковський - у нього орендар «stawił mu opór».[3] Обидва перекази ставлять опір туди, де в документі його немає. Що діялося в замочку, куди нападники вдерлися окремо, скарга не описує взагалі: там вона лічить забране й забитих.

Тому все, що стоїть вище, узято з самої публікації скарги.

Третій переказ дає іншу дату

Едвард Руліковський у «Słowniku geograficznym» переказує той самий напад: той самий Ярош Сума, той самий привід походу на Москву, той самий орендар, той самий замочок, і посилається він на ті самі сторінки того самого тому. Але датує напад 19 серпня, а не 12-го, і звідки взяв цю дату, не каже.[3]

Дату нападу акт подає словом: «дня дванадцатого месеца Августа, року теперешнего, тисеча шесть сотъ осмнадцатого, въ день святый неделный».[1] Окремо від неї стоїть дата внесення скарги до книги, 25 серпня, - їх у документі дві, і сплутати їх легко, але жодна з них не девʼятнадцяте. А Похилевич, читаючи ту саму публікацію, дає «12-го августа 1618 года, въ Воскресный день».[2] Тобто два незалежні читачі тих самих чотирьох сторінок дають дванадцяте, і на самих сторінках девʼятнадцятого немає.

Днем тижня цього не перевірити: за новим стилем, яким пишуть ґродські книги Речі Посполитої, неділями 1618 року були і 12 серпня, і 19-те.

Правка до тексту

Лист піде на адресу правок разом із цитатою й посиланням на цю сторінку.

Докладніше про правки

Дякуємо