Напад Яроша Суми на Рожів, 12 серпня 1618 року

У неділю 12 серпня 1618 року до Рожева підійшов полк Яроша Суми і взяв містечко. Через тринадцять днів, 25 серпня, слуга рожівської власниці шляхетний Петро Жаровський став перед підстаростою житомирським Яном Галчиновським і вніс до ґродської книги протестацію, у якій напад описано докладно, а потерпілих названо поіменно.^[1]

Рожів у цьому документі - «мисто» і «место», містечко, а не село; власниця його - Гальшка Гулевичівна, Стефанова Лозчина, маршалкова мозирська.^[1] Маєток на той час держав не вона сама: ним порядкував Валеріан Хрушлінський, і по своїй шкоді він подав окрему, власну протестацію.

Як це сталося

Ярош Сума, каже скарга, зібрав чималий полк «людей люзныхъ, своволныхъ» під приводом походу на Москву на службу королевичеві, якого заголовок публікації називає Владиславом, і йшов краєм, пустошачи шляхетські й духовні маєтки.^[1] До Рожева він вислав уперед кільканадцять чоловік - нібито просити постою чи подарунка. Ті мали затримати розмовою і Хрушлінського, і міщан, доки надійде решта:

«абы, такъ держачого на тотъ часъ тый маетности, пана Велерияна Хрушлинского, яко и подданыхъ, мещанъ тамошнихъ о данье стации, албо якого подарку умовляли, и тымъ людей забавили».^[1]

Це вдалося. Про намір ті, що прийшли першими, не сказали нічого, і в містечку про полк дізналися аж тоді, коли він оточив Рожів з кількох боків. Відпору дати не могли.^[1] Далі скарга каже, що людей, які оборонятися не мали чим, «тиранско и немилосердне стреляли, били, секли, на смертъ забияли», а тих, хто тікав з містечка, топили у Здвижі - «такъ музчизнъ, яко и белыхъ головъ и малыхъ детокъ много и безъ личу».^[1]

Забрали коней, худобу, овець і свиней, одяг і готові гроші; вдерлися й у замочок. Звідти винесли зброю, і її скарга перелічує: шість мушкетовниць, пʼять гаківниць, сорок мушкетів, вісім каменів пороху, чотири камені олова - усе разом на пʼятсот золотих польських.^[1] У самому замочку забили ще кількох людей.

Пограбоване в підданих було записано по кожному підданому, «на реестрехъ кождого подданого», щоб назвати на суді.^[1] Тих реєстрів у публікації немає, і скільки саме дворів пограбовано, документ не каже.

Кого названо поіменно

Скарга дає три переліки. Це не всі потерпілі: про потоплених вона окремо каже «много и безъ личу», а називає трьох.^[1]

Забиті на смерть: Федоренко, Васко, Отрешон, Рейко, Винник, двоє Кузьминих синів, Самсон Возний, Ян Миколаєвський - девʼятеро.^[1]

Потонулі в Здвижі, коли тікали: Белко Павлович, грабарів син, дівчинка мала.^[1]

Покалічені, восьмеро: тамтешньому війтові відтято праве вухо; Федорові відтято руку; Харкові, Васкові, Онацкові й Ковалевому синові втято руку; Федька Шевця тяжко поранено; Данила Макарця поранено шкодливо.^[1]

Частина цих імен потребує застереження. Самсон Возний - возний це судова посада, і чи це прізвисько людини, чи її уряд, документ не розрізняє; грабарів син і Ковалів син названі по батьковому ремеслі, і прізвищ їхніх скарга не дає. Васко стоїть і серед забитих, і серед покалічених: чи це двоє людей з тим самим імʼям, чи описка в реєстрі, зі скарги не видно.

Кого скарга обвинувачує

Переліки вище - переліки потерпілих, і вони з документа. Обвинувачених скарга називає теж, але це вже позов, а не вирок, і стоять вони окремо.

Головними винуватцями, «принципалами», протестація називає, крім Яроша Суми, ще пʼятьох - Андрія Волка, Себестіяна Кгрушецького, Нечецького, Волського, Суського - і окремо «жидомъ двомъ… яко принцыпаломъ», які мешкали в маєтку пана Миколая Харлінського.^[1]

Це слова позивача, а не встановлений факт: протестація - заява потерпілої сторони, і чим саме винні ці двоє, вона не пояснює. Імен їхніх скарга не знає й сама це визнає: імена й прізвиська і їхні, і всіх інших нападників «цале зоставуютъ, кгдыжъ на сесь часъ… выведатись не могло».^[1] Чи дійшло до вироку, з публікації не видно. А чи це ті самі Харлінські, бишівські сусіди, з якими пізніше вів межовий спір власник Рожева Ігнацій Александр Цетнер,^[4] скарга не каже.

Друкований переказ коротший за документ

Похилевич 1864 року переказав цю саму скаргу і сам назвав, звідки її взяв.^[2] Його переказ розходиться з документом у чотирьох місцях, і щоразу на користь документа.

Імʼя власниці. Похилевич пише «Анны Степановны Гулевичевой, ловчины и маршалковны Мозырской».^[2] У документі стоїть «Галшки Гулевичовны Стефановое Лозчиное, Маршалковое Мозырское»,^[1] тобто Гальшка, а «Стефановая» це не по батькові, а «Стефанова», за чоловіком.

Число забитих. У Похилевича «Отрешона Рейка» надруковано без коми, і виходить одна людина, восьмеро всього.^[2] У документі кома є, і Отрешон із Рейком - двоє.^[1]

Покалічені. Похилевич називає пʼятьох.^[2] Документ називає вісьмох: Васко, Онацко й Ковалів син у переказі випали.^[1]

Оборона. У Похилевича Ярош бере містечко, «не смотря на сопротивленіе».^[2] Скарга такого опору не описує: міщани «отпору дати немогли».^[1] Те саме читає й Руліковський - у нього орендар «stawił mu opór».^[3] Обидва перекази ставлять опір туди, де в документі його немає. Чи боронився замочок, куди нападники теж вдерлися, скарга не каже: там вона лічить лише забране й забитих.^[1]

Третій переказ дає іншу дату

Едвард Руліковський у «Słowniku geograficznym» переказує той самий напад: той самий Ярош Сума, той самий привід походу на Москву, той самий орендар, той самий замочок, і посилається він на ті самі сторінки того самого тому. Але датує напад 19 серпня, а не 12-го, і звідки взяв цю дату, не каже.^[3]

Дату нападу акт подає словом: «дня дванадцатого месеца Августа, року теперешнего, тисеча шесть сотъ осмнадцатого, въ день светый неделный».^[1] Окремо від неї стоїть дата внесення скарги до книги, 25 серпня, - їх у документі дві, і сплутати їх легко, але жодна з них не девʼятнадцяте. А Похилевич, читаючи ту саму публікацію, дає «12-го августа 1618 года, въ Воскресный день».^[2] Тобто і сам акт, і Похилевич, який читав ті самі чотири сторінки, дають дванадцяте, а девʼятнадцятого на цих сторінках немає.

Днем тижня цього не перевірити: за новим стилем, яким пишуть ґродські книги Речі Посполитої, неділями 1618 року були і 12 серпня, і 19-те.