Сім селькорів Плахтянки і розправа над найактивнішим, 1934 рік

У Плахтянці 1934 року було сім селькорів. Найактивніше з них дописував до районної газети «За соціалістичні темпи» Пісковець О. І.^[1]

За соціальним станом він селянин-бідняк, вихованець комуни, комсомолець з 1929 року; з листопада 1933-го - завідувач школи й секретар осередку КСМ у селі.^[1] У березні 1934 року його виключили з комсомолу з формулюванням «розвал комсомольської роботи» - хоч розслідування інкримінованого не підтвердило.^[1] Далі його зняли з роботи.

Обласна газета взялася за це через два місяці й надрукувала чотири колонки під заголовком «Замість оборони селькорів потурають куркулям». Стаття називає поіменно обидві сторони.

Кого Пісковець викривав. Богачука - колишнього дяка, до 1930 року організатора церковної громади в селі, а тепер учителя, який «керує» культурно-масовою роботою. Іваниченка - колишнього поміщика, кілька років помічника директора гуральні, тепер члена президії сільради й голову ревізійної комісії. Мукшименків, батька й сина: батько конюх на колгоспній стайні, син рахівник, який фактично керував колгоспом і якого висували на інструктора колгоспної каси. Онищуків, теж батька й сина: завгоспа, за якого загинуло двадцять коней, і бригадира. Домбровського - секретаря сільради, сина куркуля. Харченка - учителя, сина розкуркуленого. Коломійця - завідувача школи, колишнього колчаківського офіцера.^[1]

Хто його виключав. Косенко, якого стаття називає підкуркульником, і Барчук із бюро райкому ЛКСМУ - у комсомольській лінії; Редько, завідувач наросвіти, - у службовій; Березницький, редактор тієї самої районної газети, до якої Пісковець писав, - тим, що на його дописи не реагував. Секретареві райпарткому Гетьманцю дісталося за те, що мало уваги приділяв робселькорівському рухові.^[1]

Усе, що тут написано про людей, написала партійна газета 1934 року, у розпал кампанії проти «класово ворожих елементів». «Куркуль», «підкуркульник», «син розкуркуленого» - це не встановлені факти про господарство чи вчинки, а рамка, у яку тодішня преса вкладала будь-який сільський конфлікт. Ми переказуємо те, що написала газета, і на цьому зупиняємося: ні вироку, ні перевірки, ні документа під цими характеристиками стаття не показує.

Газета подає це як розправу над людиною, яка писала правду. Це могла бути й сільська сварка, у якій обидві сторони били одна одну доступною зброєю, а зброєю тоді була саме така мова. Стаття дає лише один бік, бо другий у ній не питали.

Мукшименки з газети і Мукшиленко Олександр Герасимович, розкуркулений у Плахтянці 1930 року, звучать майже однаково. Це може бути та сама родина й різне написання, а може бути два різні прізвища в одному селі. Ми їх не зводимо.

Точна дата тут лише одна, і вона газетна: 9 травня 1934 року, номер, у якому стаття вийшла. Виключення з комсомолу стаття датує самим березнем, без числа, а коли Пісковця зняли з роботи - не каже взагалі.

Що з ним було далі, ми не знаємо. У другій книзі «Реабілітованих історією» по Плахтянці стоїть один-єдиний запис, і той про вирок 1944 року; прізвища Пісковець у ній немає.^[2] Це не означає, що його не чіпали - том знає лише тих, кого реабілітували, і лише тих, чия справа привʼязана до цього району.

Шукати далі треба в районній газеті «За соціалістичні темпи» за 1933-1934 роки - тій самій, до якої він дописував, і в якій його підписи мали б стояти під власними текстами.