Двадцять пʼяте березня

Федір Корнійович Максименко, 1897 року народження, жив у рідних Пінчуках і був головою колгоспу.^[1] 25 березня 1938 року трійка при УНКВС по Київській області засудила його до розстрілу, і 5 квітня вирок виконали. Місце поховання книга записує невідомим, а реабілітували його 1957 року.

Того самого дня, за нашим підрахунком по статтях книги, трійка засудила до розстрілу девʼятнадцятьох уродженців Пінчуків, а наступного дня, 26 березня, ще чотирьох.^[1] Одним із них був Петро Васильович Дзюбенко, 1890 року народження, колгоспник, що жив у Фастові: його засудили 25 березня й розстріляли 29 березня 1938 року, реабілітували 1957-го. Микиту Федоровича Ємця, 1894 року народження, робітника військбуду, що жив у Василькові, засудили 26 березня. За нашим підрахунком, 5 квітня 1938 року розстріляли двадцятьох трьох людей із Пінчуків, і Ємця серед них.

Осінь 1937 року

2 листопада 1937 року трійка при УНКВС по Київській області засудила до десяти років позбавлення волі трьох малописьменних колгоспників, які жили в Пінчуках. Це Гаврило Федотович Козик, Олексій Григорович Палалай та Іван Терентійович Шадура.^[1] Усіх трьох реабілітували 1989 року.

5 листопада та сама трійка засудила до розстрілу священика Дмитра Андрійовича Барабася, 1872 року народження, уродженця Пінчуків, який жив у Василькові.^[1] Вирок виконали 21 березня 1938 року, а реабілітували його 1989-го.

4 грудня до розстрілу засудили колгоспника Федота Макаровича Здоренка, 1889 року народження, і 22 грудня його розстріляли; реабілітували його 1963 року.^[1] 11 грудня Комісія при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР засудила до розстрілу Адама Станіславовича Будзинського, поляка 1906 року народження з Камʼянки на Новоград-Волинщині. Він жив у Пінчуках і завідував господарством місцевої школи. Його теж розстріляли 22 грудня 1937 року, а реабілітували 1989-го. Того самого 11 грудня та сама Комісія засудила до розстрілу Адольфа Демʼяновича Будзинського, поляка 1901 року народження з тієї самої Камʼянки, що теж жив у Пінчуках, і 22 грудня його розстріляли.

Літо й осінь 1938 року

31 серпня 1938 року трійка засудила до розстрілу Антона Семеновича Брукву, 1893 року народження, робітника артілі «Взуття», що жив у Пінчуках, і 7 вересня вирок виконали.^[1] Реабілітували його 1989 року.

Восени 1938 року двох пінчуківських уродженців, що жили в Києві, засудила Особлива нарада при НКВС СРСР.^[1] 5 жовтня вона дала вісім років позбавлення волі Онисимові Якимовичу Шевченку, робітникові Дарницького вагоноремонтного заводу, а 29 жовтня пʼять років Юрієві Назаровичу Василенку, робітникові комунального господарства. Шевченка реабілітували 1989 року, Василенка 1963-го.

Вісім і тридцять два

За нашим підрахунком, книга дає вироки 1937 року вісьмом людям, які народилися чи жили в Пінчуках, і вироки 1938 року тридцятьом двом.^[1] За нашим підрахунком по цих статтях, тридцятьох трьох засудили до розстрілу, сімох до позбавлення волі. Тридцять пʼять із них жили в самих Пінчуках, двадцять девʼять записані колгоспниками.

До і після

Перші вироки пінчуківським уродженцям книга датує 1930 роком: за нашим підрахунком, того року їх дістали шестеро.^[1] 13 січня 1930 року Особлива нарада при Колегії ОДПУ засудила до трьох років позбавлення волі селянина-одноосібника Онуфрія Митрофановича Чумака, що жив у Пінчуках. 22 липня Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила на три роки за межі України Павла Омеляновича Ємця, охоронника Софіївського собору в Києві. 1932 року вироки дістали двоє пінчуківських уродженців, які жили в Києві. Робітника Артема Андрійовича Мащенка 3 листопада виселили на три роки за межі України, охоронника продовольчого магазину Павла Івановича Юхименка 22 грудня засудили до трьох років позбавлення волі. Навесні 1933 року вироки дістали троє колгоспників, які народилися й жили в Пінчуках. Луку Семеновича Дзюбенка 22 квітня і Якова Захаровича Ємця 29 квітня трійка при Колегії ДПУ УСРР засудила до пʼяти років позбавлення волі, а Івана Петровича Митника 28 квітня Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила на три роки за межі України. Реабілітували всіх трьох 1989-го. Сільвестра Андрійовича Мащенка, селянина-одноосібника з Пінчуків, трійка при Колегії ДПУ УСРР виселила на пʼять років за межі України. Дати арешту й вироку в його статті не надруковано.

6 травня 1942 року Особлива нарада при НКВС СРСР виселила на пʼять років за межі України двірника житлового управління в Києві Андрія Калениковича Лихового.^[1] Так само вирок дістав Семен Юрійович Осипенко, що жив у Ворзелі. Останній із цих вироків ухвалив 22 березня 1945 року Військовий трибунал військ НКВС Київської області. Бухгалтер районного відділу народної освіти у Василькові Павло Іванович Дзюбенко дістав десять років позбавлення волі, а звільнили його 4 квітня 1956 року.

Для пошуку. Статті про уродженців і жителів Пінчуків стоять у другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області, у розділі Васильківського району, за абеткою прізвищ.^[1] Кожна стаття називає орган, що ухвалив вирок, і рік реабілітації, тож архівно-слідчу справу можна шукати за прізвищем і датою вироку.