Село 1900 року: 11 717 десятин, з них селянам 1 272
У 1900 році в Ніжиловичах було 213 дворів і 1 177 жителів - 615 чоловіків і 562 жінки.[1] Головне заняття - хліборобство при трипіллі, а крім нього селяни ходили на заробітки до Києва.
Земля в гаслі розписана окремо.
| Кому | Десятин |
|---|---|
| усього в селі | 11 717[1] |
| поміщиці | 10 898[1] |
| церкві | 47[1] |
| селянам | 1 272[1] |
На 213 дворів припадало майже одинадцять відсотків усієї сільської землі. Решта була панський ліс - і з лісу тут і жили.
Хто власниця й хто веде господарство
«Село принадлежитъ графинѣ Маріи Евстафьевнѣ Браницкой», а лісове господарство в маєтку веде управитель Петръ Ставинскій.[1] Два імені в одному рядку довідника - це вся адміністрація села, яку ми знаємо на 1900 рік.
При маєтку працює лісопильний завод поміщиці, і на ньому 19 місцевих чоловіків.[1] Це єдине число зайнятості по цьому селу в усіх наших джерелах, і рахує воно людей, а не двори: скільки дворів стояло за тими девʼятнадцятьма, довідник не каже - один двір міг дати й двох робітників, і жодного.
Решта закладів у гаслі: православна церква, церковнопарафіяльна школа, казенна винна лавка, кузня, хлібний магазин і пожежний обоз із трьох бочок.[1]
Чого в цьому селі немає
Млина немає жодного - ні водяного, ні вітряка.[1] У сусідів вони є: у Раковичах водяний млин, у Небелиці два вітряки, а на орендованій ніжиловицькій землі вітряк стоїть навіть у німецької колонії. Тобто хліб на 213 дворів мололи в чужому селі. Ярмарків у переліку теж немає.
Довідник заразом пояснює й відстані: до повітового міста 50 верст, телеграф і земська пошта за 21 версту в Брусилові, казенна пошта за 16 верст у Ставищах.[1]
Арифметика книжки не сходиться
Складіть три частини - 10 898, 47 і 1 272 - і вийде 12 217, тобто рівно на 500 десятин більше за надрукований підсумок 11 717.[1] Усі чотири числа ми читали очима на великому збільшенні, жодне не розмите, а графи «другимъ сословіямъ», куди могла б піти різниця, у цьому гаслі немає взагалі.[1]
Це описка самої книжки, і те саме видно на сусідній сторінці: у зведенні по всій Брусилівській волості такий самий круглий розрив, тільки на 100 десятин - 17 442½ + 461 + 20 467 дає 38 370½ проти надрукованих 38 270½.[2] Найощадніше пояснення для нашого гасла - одна перекручена цифра в «10 898», де мало б стояти 10 398. Але це вже наша гадка, а не текст, тому на сторінці стоять надруковані числа з названим розривом.
Лаврентій Похилевич писав про Ніжиловичі 1864 року на сторінці 117 свого тому - це видно з алфавітного покажчика, - але самої сторінки в нашому примірнику немає: вона потрапила в розрив скану.[3] Скільки землі було в селі за тридцять шість років до цього гасла, видно буде з одного аркуша непошкодженої копії.