Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Село 1900 року: 11 717 десятин, з них селянам 1 272
У 1900 році в Ніжиловичах було 213 дворів і 1 177 жителів - 615 чоловіків і 562 жінки.[1] Головне заняття - хліборобство при трипіллі, а крім нього селяни ходили на заробітки до Києва.
Земля в гаслі розписана окремо.
| Кому | Десятин |
|---|---|
| усього в селі | 11 717[1] |
| поміщиці | 10 898[1] |
| церкві | 47[1] |
| селянам | 1 272[1] |
На 213 дворів припадало майже одинадцять відсотків усієї сільської землі. Майже вся решта належала поміщиці.[1]
Хто власниця й хто веде лісове господарство
«Село принадлежитъ графинѣ Маріи Евстафьевнѣ Браницкой», а лісове господарство в маєтку веде управитель Петръ Ставинскій.[1] Інших імен гасло не називає.
При маєтку працює лісопильний завод поміщиці, і на ньому 19 місцевих чоловіків.[1] Іншого числа зайнятих гасло не дає. Число 19 рахує людей, а не двори: скільки дворів стояло за тими девʼятнадцятьма, довідник не каже.
Решта закладів у гаслі: православна церква, церковнопарафіяльна школа, казенна винна лавка, кузня, хлібний магазин і пожежний обоз із трьох бочок.[1]
Чого в цьому селі немає
Млина немає жодного - ні водяного, ні вітряка.[1] У сусідів вони є: у Раковичах водяний млин, у Небелиці два вітряки. А на громадській землі Ніжиловичів, яку орендували колоністи, стояв вітряк німецької колонії Шнурів Ліс.[3] Де мололи хліб на 213 дворів, довідник не пише.[1] Ярмарків у переліку теж немає.
Довідник заразом пояснює й відстані: до повітового міста 50 верст, телеграф і земська пошта за 21 версту в Брусилові, казенна пошта за 16 верст у Ставищах.[1]
Арифметика книжки не сходиться
Складіть три частини - 10 898, 47 і 1 272 - і вийде 12 217, тобто рівно на 500 десятин більше за надрукований підсумок 11 717.[1] Усі чотири числа надруковано чітко, а графи «другимъ сословіямъ», куди могла б піти різниця, у цьому гаслі немає.[1]
Розбіжність стоїть у самій книжці, і схожу видно на с. 1005 того самого тому: у зведенні по всій Брусилівській волості такий самий круглий розрив, тільки на 100 десятин - 17 442½ + 461 + 20 467 дає 38 370½ проти надрукованих 38 270½.[2] Звідки розрив, гасло не пояснює.[1]
Лаврентій Похилевич 1864 року записав у Ніжиловичах 565 жителів, із них 9 римо-католиків, а село з 248 ревізькими душами зараховував до поліського маєтку графів Браницьких.[4]