Самосуд у Мотижині - натовп забив двох затриманих

У ніч на 29 грудня 1905 року в Мотижині поліція затримала трьох селян, відомих своєю буйною поведінкою, а наступного ранку натовп забив двох із них на смерть.^[2] Про це з містечка написав кореспондент «Кіевлянина» в номері за 16 січня 1906 року.^[1] У листопаді того самого року газета надрукувала звіт про суд над учасниками розправи.^[2]

Як до цього дійшло

Передісторія в дописі викладена як загальновідома річ: у містечку довгий час чинила бешкети й нічні напади на мирних жителів ватага «безшабашних негідників».^[1]

Далі кореспондент називає два конкретні епізоди: ті самі люди напали ввечері на селянина, який ішов вулицею, і той ледве врятувався; та сама ватага вночі вривалася в дім сторожа місцевого поміщика, і її розігнав місцевий обхід.^[1] При цьому поліцейський стражник Шлик заарештував трьох - Голика, Горбаченка й Сидорчука - і посадив їх у збірну хату. Судовий звіт називає їх повно - Осип Сидорчук, Василь Горбаченко й Роман Голик - і каже, що їх запідозрили в нападі напередодні на дім садового сторожа економії поміщика Савицького та в побитті селянина Олександра Безсмертного.^[2]

Ранок

За судовим звітом, під вартою їх тримали в арештантському приміщенні при місцевій сільській управі.^[2] За словами кореспондента, селяни давно були вкрай збуджені проти цієї ватаги, тож, дізнавшись про арешт, дуже зраділи й вирішили провчити затриманих по-своєму.^[1] Уранці біля збірної хати зібралося дуже багато селян; вони зламали двері, силоміць витягли всіх трьох затриманих на вулицю, і натовп почав їх бити. Через кілька хвилин Горбаченко й Сидорчук померли тут-таки на вулиці; третій лишився живий. Судовий звіт називає вцілілого прямо: це був Роман Голик.^[2] «Жахливий вигляд мала розправа розлюченого натовпу», - цим реченням допис закінчується.^[1]

Слідство і суд

Судовий звіт описує той ранок інакше, ніж допис. Біля сільської управи зібрався великий натовп селян, і в ньому говорили, що останнім часом у Мотижині й околицях неможливо жити, бо компанія «розперезаної сільської молоді» безкарно підпалює, грабує й бʼє ні в чому не винних людей, що заарештовані Сидорчук, Горбаченко й Голик причетні до всіх злочинів у цій місцевості і що за це їх треба покарати своїм судом.^[2] Дехто з селян, збуджених цими криками, увійшов до самого приміщення сільської управи, витяг заарештованих у збірну хату й почав нещадно бити їх залізними й деревʼяними палицями, гирями та іншим знаряддям. Спершу вбили Сидорчука, потім Горбаченка, а коли взялися за Голика, до збірної хати прийшов зі стражниками поліцейський урядник Шлик і зупинив розправу; Сидорчук і Горбаченко від побоїв померли тут же. Роман Голик дістав шість тяжких ран на голові й обличчі, рану на лівому лікті й ушкодження лівого ока, через яке цілком утратив на нього зір. Тож за судовим звітом затриманих били в збірній хаті, а не на вулиці, а Шлика він називає урядником, тоді як допис - стражником.

Дізнання, а потім попереднє слідство зібрали дані проти одинадцяти селян, яких звинуватили в тяжкому побитті Голика, Сидорчука й Горбаченка, від якого двоє останніх померли: Філімона й Федота Бакланів, Данила Коцюби, Федора Симки, Макара й Мартина Безсмертних, Петра, Антона й Автонома Гребеників, Василя Радчука й Максима Бабиченка.^[2] Обвинувачені провини не визнали й казали, що під час побиття їх у сільській управі навіть не було. Справу розглянув Київський окружний суд, за звітом у номері від 4 листопада 1906 року - напередодні його виходу. Дехто зі свідків змалював убитих і Голика з найгіршого боку, як відомих буянів і людей «підозрілої професії», а про підсудних поганого не казав; проти підсудних свідчили сам Голик і кілька найближчих родичів його та вбитих.^[2] Присяжні виправдали всіх підсудних. Віку загиблих і того, звідки вони родом, не подає ні допис, ні судовий звіт.^[1][2]

Дати тут подано так, як їх подає газета, тобто за юліанським календарем.