Десять пруссаків, 160 десятин і чотири написання однієї назви
Колонію Паулинівку описав Похилевич 1887 року, і описав так, що знайти її можна тільки випадково: вона стоїть у статті ПАШКОВКА, серед поселень пашківської парафії, за вісім сторінок від статті про саму Марʼянівку.[1] Пошук по імені села її не бачить, індекс тому - теж. Тому колонія й трималася поза розповідями про Марʼянівку сто років, хоч 1935 року ввійшла в неї цілком.
Сам запис короткий: «10 пруссаковъ еще въ 1870 г. купили въ собственность 160 десят. Нѣмецкая колонія названа Павлиновкою».[1] Далі Похилевич додає те, що звичайно з цитати випадає: ще 63 десятини віддано колоністам не у власність, а в користування, за плату по контракту. Тобто громада від початку тримала землю на двох різних правах: більшу частину купленою, меншу орендованою.
Пруссаки, а не просто німці
Слово в першоджерелі стоїть вузьке: пруссаки. Це не синонім «німців» узагалі, а вказівка, звідки люди прийшли: з Пруссії, тобто з тієї самої хвилі колоністів, яка в 1860-1870-х заселяла Волинь і захід Київщини. У нарисі 2006 року на тому самому місці стоїть уже «10 німців-колоністів».[6]
Назву колонії довідники теж пишуть по-різному: чотири написання на пʼять довідників, і повторюється тільки одне з них:
| Як записано | Де | Рік |
|---|---|---|
| Павлиновка | Похилевич, стаття про Пашківку[1] | 1887 |
| Paulinówka | польський географічний словник[3] | 1902 |
| Паулинівка | довідник поселень Київщини[4] | 1924 |
| Павлинновка | довідник поселень Київської округи[5] | 1926 |
| Паулинівка | нариси з історії району[6] | 2006 |
Одинадцять дворів на два стани
Найдокладніше колонію порахував «Список населенных мест» 1900 року: 11 дворів, 47 душ - 21 чоловік і 26 жінок, - і 169 десятин землі при них.[2] Проти 160 десятин, куплених 1870 року, це приріст на девʼять за тридцять років, тобто громада докуповувала помалу.
Селянської землі в колонії 57 десятин, решта 112 записана за іншими станами, і довідник розписує це поіменно: хутір належить «четыремъ крестьянскимъ дворамъ и семи другихъ сословій - мѣщанамъ изъ 6 иностранныхъ поселенцевъ».[2] Одинадцять дворів колонії - це чотири селянські й сім міщанських, причому шестеро міщан на 1900 рік досі числяться іноземними поселенцями, тобто підданства не змінили за тридцять років життя тут.
Польський словник, що вийшов через два роки, дає інші числа: Paulinówka, kol. niem., pow. kijowski, gm. Byszów, **12 dm., 55 mk.**[3] Дванадцять
дворів проти одинадцяти й пʼятдесят пʼять душ проти сорока семи - розбіжність
звичайна для двох переліків, складених з різних відомостей.
Далі колонія тримає свій розмір і в радянських довідниках: 1924 року вона 23 володіння, третій пункт Марʼянівської сільради поруч із хуторами Марʼянівкою і Василівкою,[4] а 1926-го - 24 господарства і 122 душі.[5]
Ні кірхи, ні школи
Жодне з трьох джерел, які колонію описують, не називає при ній ні кірхи, ні молитовного дому, ні власної школи.[1][2][3] Похилевич пише про церковну статистику повіту й при сусідніх селах храми називає; «Список» 1900 року при самій Марʼянівці записує каплицю й вітряк.[2] У рядку колонії немає нічого. Це результат, а не прогалина в пошуку: одинадцять дворів своєї парафії не тримали.
Найближча лютеранська кірха стояла в колонії Старицьке, за сім із половиною кілометрів. Старицьке в Марʼянівку не входило ніколи: 1924 року воно числилося за Ястребнянською сільрадою,[4] а 1926-го стало власною «Старицькою сільрадою (національною німецькою)» на 80 господарств і 500 душ, і єдиним пунктом у ній було воно саме.[5] Марʼянівська сільрада того самого року складалася з вісьмох інших пунктів.
Куди ходили молитися і де вчили дітей одинадцять дворів Паулинівки, не сказано ніде. Це видно було б із метричних книг лютеранської парафії, до якої колонію приписали, або з посімейних списків колоністів Бишівської волості; ні тих, ні тих ми не знайшли.