Чотирнадцять рядків, і чотири з них під одним прізвищем

У мартиролозі Голодомору по Марʼянівці чотирнадцять рядків, і чотири з них ідуть поспіль з одним прізвищем - Степанчук, без імен.^[1] Так надруковано, і це не пропуск набору.

Ідеться про родину з чотирьох душ. «У 33 році вимерла вся родина Степанчуків, яка складалася з 4-х осіб. Вони приїхали в Марʼянівку із Західної України, свого господарства не мали, харчуватися не було чим», - згадувала мешканка села Параска Кулик.^[2] Через сімдесят пʼять років сусіди змогли пригадати тільки прізвище й число.

Чотирнадцять - це на всю Марʼянівську сільраду, а не на саме село, а рада на 1926 рік це вісім пунктів: три колишні хутори й пʼять урочищ, сто девʼятнадцять господарств на всіх.^[3] Число стоїть двічі: у самому мартиролозі й окремим реченням у газетному нарисі, який на мартиролог не покликається.^[1][2] Але незалежними ці дві появи не є - обидві зводяться до тих самих старожилів: одразу за числом у газеті йде спогад Параски Кулик, а мартиролог складено з її-таки свідчень, записаних 2008 року.^[1][2] Нарис перед мартирологом дає ще й третє, обережніше: «за 32-33 роки на хуторах Василівка і Мегеді від голоду померло приблизно 10-15 чоловік».^[1]

Не плутати. Той-таки нарис описує хутір, чия найближча лікарня була «в Бишеві, що був районним центром»,^[1] - тобто мартиролог складено про це село, а не про однойменне колонщинське, яке до Бишева не належало ніколи.

Мірка тут - сусідній хутір

Про ці чотирнадцять укладачі нарису кажуть просто: «Порівнюючи з іншими хуторами, це невелика смертність».^[1] Порівнювали з хутором Ястребеньки: там за ті самі два роки померло близько тридцяти, і половина з них діти.

Причину нарис називає одну: «неспроможність батьків прогодувати своїх дітей, так як „рейди" з району забирали все».^[1] Хто ці рейди робив, там-таки й записано - разом із людьми з району по дворах ходили свої, і нарис називає Тертишина, Петрусенка С. Д. і жителя хутора Мегедя І. І.; у групі щоразу було до десяти чоловік, дехто зі зброєю.

Троє братів, з яких у таблицю потрапив один

На хуторі Василівка жила родина Кожедубів, і в ній «троє синів Карпо, Петро і Микола померли з голоду».^[1] Мати доглядала дітей, батько працював у колгоспі й потайки приносив хліб, але на всіх не вистачило.

У таблиці мартиролога стоїть тільки Карпо.^[1] Петра й Миколу ми взяли з прози нарису, що йде за кілька сторінок до таблиці, - і саме через це їх немає в жодному переліку жертв Голодомору по цьому селу. Той, хто шукає Кожедубів, має знати, що імен тут на два більше, ніж рядків.

Прізвище засновників, записане через «т»

Серед чотирнадцятьох стоїть Мегеть Олексій.^[1] Мегеді - це та сама родина міщан із Мотовилівки, чиїм прізвищем звався хутір і від чиєї купівлі починається село; у томі книги памʼяті прізвище надруковано через «т». Хто шукає своїх Мегедів за точним написанням, цього рядка не знайде.

Двоє, кого нарис назвав живими

Нарис називає ще двох: Панюхно В. Г., який у 1933-1934 роках працював у колгоспі сторожем і конюхом, і Литвин Л. Т., поштар і сторож. «Ці люди як могли допомагали вижити своїм односельцям в голодний рік», - пише нарис.^[1] Більше про них не сказано нічого: ні імен повністю, ні років народження, ні того, чим саме допомагали.

Записала все це одна людина - вчителька початкових класів місцевої школи, у 2008 році, зі слів трьох старожилів.^[1]