Шестеро репресованих, і четверо з них розстріляні

З Малого Карашина взяли шістьох. Чотирьох розстріляли, пʼятий не повернувся з табору, і тільки про шостого відомо, що він дожив до реабілітації.

Бичок Андрій Сергійович, 1895 року народження, працював у господарстві місцевої школи. Богданчук Марко Прохорович, 1893 року, і Лопата Данило Юхимович, 1891 року, - колгоспники. Усіх трьох засудила трійка при УНКВС по Київській області наприкінці серпня 1937 року, і всіх трьох розстріляли: Богданчука 4 вересня, Бичка й Лопату 13-го^[1].

Четвертий розстріляний - Романовський Сергій Омелянович, 1872 року народження, уродженець села й священник. Він тут не жив: на час арешту книга записує його у Василькові. Вирок 9 березня 1938 року, виконано 22-го^[1].

Кадикало Михайло Петрович у селі не народився - він приїхав із села Мистичі на Львівщині, - але саме тут жив і працював у колгоспі. Особлива нарада при НКВС СРСР дала йому 2 листопада 1937 року десять років позбавлення волі, і на цьому стаття в книзі репресованих закінчується^[1]. Що було далі, каже краєзнавчий нарис: з увʼязнення він не повернувся^[4].

Шостого знайшли не там, де шукали. Паламарчук Яків Павлович, 1888 року народження, письменний, робітник лісозаводу, виїхав із села на Житомирщину, і його справа лежить у житомирському томі: арешт 1 листопада 1937 року, стаття 54-10, десять років таборів, реабілітація 1965-го^[2]. Знайшовся він лише тому, що покажчик того тому сам записав його село як київське й, на відміну від усіх сусідніх рядків, не став припасовувати його до жодного району Житомирщини.

Не про одноденну хвилю. У трьох перших збігаються дати виконання вироків, а не дати самих вироків. Того дня, коли трійка засудила Бичка й Лопату, у всьому томі проходять четверо, і двоє з них із інших сіл; у день вироку Богданчука - одинадцятеро по всьому тому^[1]. Це робочі дні позасудового органу, а не подія цього села.

Не плутати прізвища. За пʼять рядків від статті про Лопату Данила Юхимовича в тому самому стовпці стоять Лопата Федір Якович і Лопатіна Мотрона Яківна, і обоє вони із Завалівки^[1]. Родинного звʼязку книга не подає, і виводити його з однакового прізвища не можна.

Розкуркулених ця книга в Малому Карашині не знає жодного: у томі, де зібрані позбавлені майна, назва села не трапляється жодного разу^[3]. У сусідньому Великому Карашині таких четверо.