«У Макарові немає лазні»: містечко в газетних дописах, 1902-1938

У травні 1902 року кореспондент «Киевлянина» А. Савенко описував край на південь від Бородянки й записав, що ще недавно в Макарові був давній замок, оточений валами й ровом.^[8] Той самий нарис повторює вже відоме з Похилевича й Руліковського - що 1651 року в Макарові в козака Сави Туптала і його дружини Марії Михайлівни народився майбутній Дмитро Ростовський. Це вторинний переказ 1902 року, не первинний акт: про замок автор пише за памʼяттю, «ще недавно був», а не як про будівлю, яку бачив сам.

Тринадцять років по тому та сама газета показала Макарів зсередини. 16 серпня 1915 року, за словами кореспондента, у містечку стався незвичайний випадок: труп біженця-австрійця, померлого від висипного тифу в земській лікарні, цілий день пролежав непохованим на цвинтарі, поки в містечку збирався недільний базар.^[1] Кореспондент назвав чотирьох, хто ввечері прийшов подивитися на мертвого, - і цим дав перелік службовців містечка при посадах: волосного писаря А. Г. Руденка, земського луговода Н. М. Пономарьова та членів санітарного піклування А. І. Бондаренка і Ф. Ф. Ниця. Ознак дезінфекції трупа й труни кореспондент не побачив.

Десять років по тому за санітарний стан містечка взялася вже радянська влада. Санітарний лікар С. Костюкова писала в «Пролетарській правді» 1925 року: у Макарові був один-єдиний громадський колодязь, і той закритий через несправні насоси; воду брали з річки біля млина, де тут-таки прали білизну й купали коней.^[2] Лазні офіційно не існувало, а та, що фактично була, стояла «в жахливому антисанітарному стані».^[2]

Того ж 1925 року газета описала й ремісниче життя містечка: товариство кустарів у Макарові налічувало 50 членів-одинаків, і до постійної роботи серед них був прикріплений один партієць.^[3] Комунальна торгівля йшла гірше. 1928 року та сама газета писала, що серед 26 кооперативів району жоден не скуповував худобу в селян: макарівський районний кооператив відкрив мʼясну крамницю, але «спец» Гудзар розтратив 360 карбованців, і торгівля відтоді припинилася, тоді як приватний «мʼясний трест» орендував у райвиконкому різницю й щомісяця відправляв до Києва 7000 пудів мʼяса.^[4]

Одинадцять років по тому та сама газета показала, що мало що змінилося - і показала це двома текстами з різницею у девʼять днів і протилежним тоном. 24 жовтня 1936 року звіт районного зʼїзду рад повідомляв: «у районному центрі збудовано електростанцію, зразкову пекарню, звукове кіно».^[5] За девʼять днів до того, 15 жовтня, та сама газета надрукувала фейлетон «В лазню за 50 кілометрів»: «Є в Макарові електростанція, проте світла як правило, ніколи немає».^[6] Лазні досі не було - жителі їздили митися до Києва. Кінотеатр, який уночі розібрали злочинці, так і стояв з облупленим боком; пожежна команда була відсутня, хоча в містечку сталося кілька пожеж. Обидва тексти вийшли в тій самій газеті того самого року: районна влада звітувала перед зʼїздом про збудоване, фейлетоніст писав про те, чого це збудоване насправді не дає.

За два роки, влітку 1938-го, та сама газета вказала на ще одне занедбання. Роком раніше комсомольська організація Макарова збудувала над річкою літній парк - театр, деревʼяний майданчик для танців, кінобудку, вишку для стрибків у воду.^[7] Автор під підписом «С. Макарівський» писав: «Зайдіть зараз до парку - і перед вами відкриється неприваблива картина повного спустіння».^[7] Причиною була суперечка за борг 500-600 карбованців між Тсоавіахімом, якому парк передали, і районним клубом.

Ці замітки розділяють тридцять шість років, і жодна не пише про Макарів як про звичайне благополучне містечко. Привід щоразу інший - нещасний випадок, санітарний огляд, розтрата, звіт перед зʼїздом, фейлетон, скарга на занедбаний парк, - але предмет один: колодязь, лазня, мʼясна торгівля, електрика, кінотеатр, парк працюють гірше, ніж про них звітують, або не працюють узагалі.