Репресії в Лишні: одинадцять імен, 1933-1946

Одинадцять уродженців і жителів Лишні стоять у макарівському розділі «Реабілітованих історією». Найраніший вирок - 27 квітня 1933 року, найпізніший - 29 серпня 1946-го^[1]. Останній з них - найпізніший вирок в усьому макарівському розділі.

Двох розстріляно, обох 1937 року.

Священик без приходу

Василь Євменович Демидовський, 1902 року народження, уродженець Лишні, на час арешту жив у селі Дулицьке на Сквирщині й записаний як священик без приходу^[1]. Трійка при УНКВС по Київській області засудила його до розстрілу 24 серпня 1937 року, вирок виконано 10 вересня.

Формулювання «без приходу» саме по собі є станом справ: церкву вже закрили, а священик лишався священиком. Про нього є окрема сторінка.

Голова колгоспу

Йосип Володимирович Мельник, 1897 року народження, голова колгоспу, - десять років позбавлення волі за вироком трійки 8 грудня 1937 року^[1]. Реабілітували його 1968 року, тобто на двадцять один рік раніше за більшість переліку.

У макарівському розділі три статті на прізвище Мельник, і дві з них про уродженців Лишні: другий - Самсон Михайлович, 1888 року народження, селянин-одноосібник, три роки за вироком Особливої Наради 10 червня 1933 року^[1]. Розрізняє їх усе, крім прізвища. Про голову колгоспу є окрема сторінка.

Двоє Сташевських

Павло Анатолійович Сташевський, 1883 року народження, і Феодосій Анатолійович Сташевський, 1892 року, - обидва Анатолійовичі, обидва уродженці Лишні. Різниця в девʼять років звичайна для братів, але книга родинного звʼязку не називає.

Судили їх з інтервалом майже в десять років і зовсім різні органи: Павла - Лінійний суд Південно-Західної залізниці 17 січня 1937 року, три роки; Феодосія - Київський обласний суд 29 серпня 1946 року, пʼять років і поразка в правах на три^[1]. Феодосій на той час жив у Києві й був охоронником артілі інвалідів.

Лінійний суд залізниці в цьому переліку більше не трапляється жодного разу.

Прийшлі

Троє з одинадцяти народилися не в Лишні, а на час арешту жили тут:

• Іван Степанович Купчинський, 1894 року народження, з Нагірянки на Тернопільщині, сепараторщик місцевого молокозаводу, - розстріл за постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР 29 жовтня 1937 року, виконано 10 листопада^[1];
• Володимир Микитович Бардинов, 1888 року, киянин, одноосібник-столяр, - вісім років, 9 жовтня 1938 року^[1];
• Євген Іванович Мельниченко, 1892 року, уродженець Лишні, - навпаки, жив у Києві й служив при штабі 14 дивізії; три роки, 27 квітня 1933 року^[1].

Німецькі імена, вироки воєнних років

Рейнгольд Готфрідович Фрейліх, 1894 року народження, колгоспник, - десять років за вироком Особливої Наради 24 січня 1942 року^[1]. Ольга Олександрівна Нейман, 1922 року, колгоспниця сусідового Осикового, - теж десять років, 7 жовтня 1944-го^[1].

Наймолодша в переліку - саме Нейман, їй було двадцять два. Реабілітували її 1994 року, останньою з усього переліку.

Чого книга не каже

Статті звинувачення у виданні немає в жодному записі, немає й номерів архівно-слідчих справ^[1]. Тому за що саме засудили цих одинадцятьох, із наявного джерела не встановлюється.

Реабілітація розтягнулася на тридцять років: Сташевського-старшого виправдали 1964-го, Мельника 1968-го, більшість 1989-го, а Нейман аж 1994-го^[1].