Гайдамацький загін Савки Плиханенка

«1768 року в селі діяв гайдамацький загін на чолі з Савкою Плиханенком», - це все, що каже про Коліївщину в Лишні «Історія міст і сіл».^[2] Одне речення без виноски.

Савка Плиханенко стоїть у Кодненській книзі судових справ - протоколах комісії, яка судила учасників повстання. Шульгин 1898 року працював із рукописом книги, назвав Плиханенка в трьох главах свого «Начерку Коліївщини» і дав виноску на конкретні сторінки рукопису.^[3] Радянське видання 1971 року в статті про Бишів пише, що 1768 року «тут побував також інший гайдамацький ватажок - Савка Плиханенко», і до цього речення дає виноску на «Український архів», т. 2, с. 30.^[2] Другий том «Українського архіву» і є друкованим виданням Кодненської книги 1931 року, і вирок Плиханенкові стоїть у ньому на с. 309.^[1]

Шульгин переказує і те, чим загін займався: Плиханенко «вирізував панів і жидів» сам і здобував при тому гроші, у ватазі його траплялися запорожці, а загін, на думку Шульгина, мав бути досить великий, щоб замірятися на Білу Церкву, хоч в іншій главі той самий автор пише про «невеликий відділ».^[3] Перед кодненським судом відповідали шестеро Плиханенкових побратимів - Федір Базарний, Левко Малий, Клим Білий, Василь Прокопенко, Микола Чоповський і Степан Пйотровський; самого ватажка стратили. Спосіб страти той самий Шульгин у різних главах називає по-різному: в одній ватажка колесовано, в іншій четвертовано. Вирок суду присуджує йому колесо, «W koło wpleciony ma bydz», тож із ним сходиться перша.^[1]

А от Лишні в Шульгина немає. Він розміщує загін у південно-західній частині Білоцерківщини - Романівка, Мале Половецьке, - а в східній її частині називає Блощинці, звідки Плиханенко думав напасти на Білу Церкву.^[3]

Сам вирок кодненського суду, надрукований 1931 року в другому томі «Українського архіву», серед місць, де грабував Плиханенко, поряд із Бишевом називає ще одне село: у Бишеві він грабував, а «we wsi Lisnie rabował y zyda zabił», тобто в селі Lisnie грабував і вбив єврея.^[1] Де лежить це село, вирок не каже. Польський географічний словник 1884 року в гаслі про Лишню пише, що «stare dokumenta mianują ją Leśnią», тобто старі документи звуть її Леснею, і що «wieś ta należała do Byszowa» - село належало до Бишева.^[5]

Друге написання прізвища

Краєзнавчий нарис 2006 року цю історію теж знає, і теж без документа, - але пише про «загін Сави Плеханенка» і року не називає взагалі, тільки «в період гайдамаччини».^[4] Отже, у цих трьох книжках написань прізвища два: Плиханенко в радянському довіднику й у Шульгина, який читав судову книгу, і Плеханенко в краєзнавчому нарисі.^[2][4][3] В іншому розділі того самого тому ватажок уже «Савка Плиханенко», і стоїть він не в Лишні, а в Бишеві: «Допитаний у наступному 1769 р. 8 травня і Савка Плиханенко, що перебував із гайдамацьким загоном у Бишеві».^[4]

Сама судова книга пише прізвище по-різному: у вироку він «Sawka Plychanenko», у вироку Левкові Малому - «z Sawką Płyhanenkiem», а в покажчику імен друкованої судової книги - «Плиганенко Савка».^[1] Нарис року не подає і не каже, звідки взяв саму привʼязку до Лишні.

Гайдамацький ватажок Савка Плиханенко стоїть у вироку кодненського суду, і той самий вирок поряд із Бишевом називає село «Lisnie», а старі документи, за польським географічним словником, звали Лишню Леснею.^[1][5] Прямо в Лишні його загін ставлять лише довідник 1971 року, без посилання, і нарис 2006 року, без року й без документа.^[2][4]