Гайдамацький загін Савки Плиханенка

«1768 року в селі діяв гайдамацький загін на чолі з Савкою Плиханенком», - це все, що каже про Коліївщину в Лишні «Історія міст і сіл».^[1] Одне речення без виноски.

Сам ватажок при цьому не легенда. Савка Плиханенко стоїть у Кодненській книзі судових справ - протоколах комісії, яка судила учасників повстання, - і відомий із неї двома різними шляхами. Шульгин 1898 року працював із рукописом книги, назвав Плиханенка в трьох главах свого «Начерку Коліївщини» і дав виноску на конкретні статті справи.^[2] Радянське видання 1971 року посилалося вже на друковану Кодненську книгу, видану Академією наук 1931 року під назвою «Український архів».^[1] Тобто книгу прочитано двічі, різними людьми й у різному вигляді, - але джерельна база тут одна, і сторінки 30 того друкованого видання ніхто з укладачів не бачив.

Шульгин переказує і те, чим загін займався: Плиханенко «вирізував панів і жидів» сам і здобував при тому гроші, у ватазі його траплялися запорожці, і загін був досить великий, щоб замірятися на Білу Церкву.^[2] Перед кодненським судом відповідали шестеро Плиханенкових побратимів - Федір Базарний, Левко Малий, Клим Білий, Василь Прокопенко, Микола Чоповський і Степан Пйотровський; самого ватажка стратили.^[2] Спосіб страти той самий Шульгин у різних главах називає по-різному, тому тут сказано просто «стратили».

А от Лишні в Шульгина немає. Він розміщує загін у південно-західній частині Білоцерківщини - Романівка, Мале Половецьке, Блощинці, - і пише, що Плиханенко навіть замірявся напасти на Білу Церкву.^[2] Від Лишні до Малого Половецького близько двадцяти пʼяти кілометрів, до Білої Церкви сорок пʼять. Ні Лишні, ні Бишева, ні жодного села цієї околиці в його тексті не названо жодного разу.

Тому те, що заслуговує довіри, і те, що заслуговує перевірки, тут різне. Гайдамацький ватажок Савка Плиханенко 1768 року - документ. Його загін у Лишні - одна книга без посилання, і перевіряється це однією сторінкою, номер якої відомий.