Найдавніша тверда згадка: 1732 рік

Найдавніший рік, який джерела дають про Липівку прямо, з людиною й документом за собою, - 1732. Того року священником місцевої церкви рукопокладено Іосифа Лукашевича, і зроблено це «по презентѣ владѣльца Антонія Щевинскаго».^[1]

Презента це подання кандидата власником села: пан називав людину, духовна влада її висвячувала. Отже 1732 року в Липівці вже були і церква, і парафія, і власник, який мав право її представляти. Село на цей момент не засновується, воно вже стоїть: у пізнішому виданні того самого автора церква названа існуючою тут ante saecula, «з незапамʼятних часів».^[2]

Той самий 1732 рік Похилевич виводить ще раз, з іншого боку й у пізнішому виданні. З актів місцевої парафіяльної церкви він вичитав «непонятный намъ фактъ»: Липівка тоді належала не до Макарівського маєтку, а особисто Антонієві Щавинському, якого автор називає православним і тут же сам сумнівається - «русскому-униту?». Щавинського поховано з дружиною при церкві 1746 року.^[2]

Написання прізвища в двох виданнях різне: 1864 року - Щевинський, 1887-го - Щавинський. Обидві форми прочитані зі сканів, і ми не зводимо їх мовчки в одну.

Третій текст, який повторює Похилевича

Районна книжка 2006 року описує той самий 1732 рік і стає на бік Похилевича: «З 1732 року… Липівка ще не належала до Макарівського помістя, а була підвладна уніатам», і тоді ж «зустрічається прізвище Антонія Щавінського, який розпочав володіти Липівкою, а в 1746 році при сільській церкві разом з дружиною і похований»^[3].

Два уточнення це додає. Перше - слово «розпочав»: Щавинський тут не давній власник, а новий, тобто село до нього справді трималося окремо. Друге - уніати: Похилевич про підпорядкування Липівки уніатам у 1732 році прямо не пише, воно в нього видно лише з назви деканату.

Але третім голосом це не є. Нарис не називає жодного джерела, а все, що в ньому стоїть, - і 1732 рік, і 1746-й, і поховання при церкві - є в Похилевича, причому в обох виданнях. Написання прізвища тут третє: Щавінський.

Звідки взявся 1506 рік

Цей рік стоїть одразу в трьох місцях: у замітці «Макарівських вістей», у статті Вікіпедії та в довідці колишньої сільради. Формулювання скрізь те саме: Липівка «вперше згадується в складі маєтностей Ясинецьких 1506 року».^[5][6]

Це один голос, а не три: усі три тексти переказують «Нариси з історії Макарівського району» 2006 року, а ні самої книжки, ні первинного документа під цим роком ми не бачили. У тій самій газетній замітці таке саме речення, слово в слово, стоїть і про Макарів, тобто дата походить не з окремої згадки про Липівку.^[5]

Тому найдавнішою твердою згадкою тут стоїть 1732 рік, а не 1506: не тому, що 1506-го не могло бути, а тому, що за ним поки немає нічого, що читач міг би перевірити сам. Якщо знайдеться акт про маєтності Ясинецьких, першою згадкою стане 1506 рік, на двісті двадцять шість років раніший.

Польська традиція: інший ланцюг власників

Польською село зветься Lipówka, і під цією назвою його описав Едвард Руліковський у «Географічному словнику Королівства Польського». Його версія історії власності інша: село «від найдавніших часів завжди належало до макарівського ключа» й міняло власників разом із ним - Макаревичі, Харлєнські, Грохольські, Щавінські, князі Любомирські.^[4]

Це прямо суперечить здивуванню Похилевича, який саме тому й підкреслив, що 1732 року Липівка стояла окремо від Макарова.^[2] Щавінські є і в польському переліку власників самого ключа. Але припущення, що Щавинський тримав Липівку як частину ключа, а не окремо від нього, жодне джерело не висловлює, і ми не робимо його за них.

1768 року князь Антоній Любомирський, воєвода люблінський, виміняв Макарівський ключ у ксьондза Каєтана Росцішевського на Уладівку, Забужжя, Журавно, Миколаївку, Каменогірку і Майдан.^[4] Сам Каєтан Росцішевський, катедральний декан київський, доживав віку саме в Липівці, а після його смерті село лишилося за його роднею.^[1]

Де шукати відповідь

Відповідь може бути в актах липівської парафіяльної церкви, на які посилається Похилевич і яких ми не бачили, в актових книгах XVIII ст. та в інвентарях Макарівського ключа. Окремо варта пошуку публікація, точну адресу якої залишив сам Руліковський: «Opis szczegółowy archiwum w Lipówce» у «Kronika wiadomości krajowych i zagranicznych» за 1857 рік.^[4] Сам домашній архів Росцішевських лежав у липівському панському домі, і стороннім до нього не було ходу^[2]; що з ним сталося потім, не каже жодне джерело. Що в ньому лежало, переказує та сама книжка 2006 року, посилаючись на Руліковського: «добавки до памʼятників Свінцицького, дуже цікаву кореспонденцію латинських єпіскопів Залуського і Волловича і останнього Київського воєводи з поляк Стемпковського»^[3]. А за назвою «добавки до памʼятників Свінцицького» й варто шукати, якщо архів колись знайдеться.