Найдавніша тверда згадка: 1732 рік

Найдавніший рік, який джерела дають про Липівку прямо, з людиною й документом за собою, - 1732. Того року священником місцевої церкви рукопокладено Іосифа Лукашевича, і зроблено це «по презентѣ владѣльца Антонія Щевинскаго».^[1]

Що з цього видно. Презента це подання кандидата власником села: пан називав людину, духовна влада її висвячувала. Отже 1732 року в Липівці вже були і церква, і парафія, і власник, який мав право її представляти. Село на цей момент не засновується, воно вже стоїть, і стоїть давно: у пізнішому виданні того самого автора церква названа існуючою тут ante saecula, «з незапамʼятних часів».^[2]

Той самий 1732 рік Похилевич виводить ще раз, з іншого боку й у пізнішому виданні. З актів місцевої парафіяльної церкви він вичитав «непонятный намъ фактъ»: Липівка тоді належала не до Макарівського маєтку, а особисто Антонієві Щавинському, якого автор називає православним і тут же сам сумнівається - «русскому-униту?». Щавинського поховано з дружиною при церкві 1746 року.^[2]

Написання прізвища в двох виданнях різне: 1864 року - Щевинський, 1887-го - Щавинський. Обидві форми прочитані зі сканів, і ми не зводимо їх мовчки в одну.

Звідки взявся 1506 рік

Цей рік стоїть одразу в трьох місцях: у замітці «Макарівських вістей», у статті Вікіпедії та в довідці колишньої сільради. Формулювання скрізь те саме: Липівка «вперше згадується в складі маєтностей Ясинецьких 1506 року».^[4][5]

Це один голос, а не три: усі три тексти переказують «Нариси з історії Макарівського району» 2006 року, а ні самої книжки, ні первинного документа під цим роком ми не бачили. Показова деталь: у тій самій газетній замітці таке саме речення, слово в слово, стоїть і про Макарів, тобто дата походить не з окремої згадки про Липівку.^[4]

Тому в картці події стоїть 1732 рік, а не 1506: не тому, що 1506-го не могло бути, а тому, що за ним поки немає нічого, що читач міг би перевірити сам. Як тільки знайдеться акт про маєтності Ясинецьких, ця сторінка постаріє на двісті двадцять шість років.

Польська традиція: інший ланцюг власників

Польською село зветься Lipówka, і під цією назвою його описав Едвард Руліковський у «Географічному словнику Королівства Польського». Його версія історії власності інша: село «від найдавніших часів завжди належало до макарівського ключа» й міняло власників разом із ним - Макаревичі, Харлєнські, Грохольські, Щавінські, князі Любомирські.^[3]

Це прямо суперечить здивуванню Похилевича, який саме тому й підкреслив, що 1732 року Липівка стояла окремо від Макарова.^[2] Одне зауваження на користь примирення версій: Щавінські є і в польському переліку власників самого ключа. Але припущення, що Щавинський тримав Липівку як частину ключа, а не окремо від нього, жодне джерело не висловлює, і ми не робимо його за них.

Одну ланку в цьому ланцюгу датовано точно. 1768 року князь Антоній Любомирський, воєвода люблінський, виміняв Макарівський ключ у ксьондза Каєтана Росцішевського на Уладівку, Забужжя, Журавно, Миколаївку, Каменогірку і Майдан.^[3] Сам Каєтан Росцішевський, катедральний декан київський, доживав віку саме в Липівці, а після його смерті село лишилося за його роднею.^[3][1]

Що розсудить

Акти липівської парафіяльної церкви, на які посилається Похилевич і яких ми не бачили; актові книги XVIII ст. та інвентарі Макарівського ключа. Окремо варта пошуку публікація, точну адресу якої залишив сам Руліковський: «Opis szczegółowy archiwum w Lipówce» у «Kronika wiadomości krajowych i zagranicznych» за 1857 рік.^[3] Сам домашній архів Росцішевських лежав у липівському панському домі, і стороннім до нього не було ходу^[2]; що з ним сталося потім, не каже жодне джерело.