Матрос із «Потьомкіна»: одна людина, два імені й другий козичанин поруч

Журнал «Архіви України» за 1969 рік писав про краєзнавчі музеї й серед експонатів макарівського назвав фото молодого матроса, «на безкозирці якого слова "Князь Потемкин-Таврический"». Підпис під фотографією: Павло Андрійович Олексієнко, виходець з с. Козичанки.^[1]

Більше журнал не каже нічого - ні років життя, ні дат служби, ні номера частини. Поруч у тій самій статті названо фото матроса-артилериста Дубровського з «Аврори», і дальша фраза про поїздку до Ленінграда на 50-річчя Країни Рад належить, за будовою речення, саме йому. Олексієнкові її приписати не можна.^[1]

Друге імʼя й другий матрос

Нарис 2006 року називає того самого чоловіка інакше: «Серед матросів, які брали участь у повстанні, були й козичанці: Платон Антонович Олексієнко та Пилип Степанович Маліновський».^[2]

Розбіжностей дві.

Перша - імʼя й по батькові. Павло Андрійович проти Платона Антоновича. Прізвище, село й корабель ті самі, і це майже напевно одна людина, записана двічі з чужих слів. Але для пошуку в списках команди різниця вирішальна: за «Павлом Андрійовичем» знайдеться одне, за «Платоном Антоновичем» - інше або нічого.

Друга - другий козичанин. Пилипа Степановича Маліновського журнал 1969 року не знає взагалі. Якщо він справді був на «Потьомкіні», то на одному кораблі 1905 року опинилися двоє людей з одного невеликого села.

Прізвище Олексієнко в Козичанці не одиноке

Через сорок років у селі знову зринає це прізвище, і теж при протесті. Сергій Феодосійович Олексієнко на перших зборах, що їх за окупації влаштували представники ОУН на горі, заспівав «Ще не вмерла Україна» - за що 1945 року дістав десять років увʼязнення; реабілітований 1992 року посмертно.^[2] Чи родич він потьомкінцеві, з наших джерел не видно; перевірити це можна за метричними книгами Різдвяної церкви.

Чим це закривається

Список команди броненосця «Потьомкін» друкувався, і в ньому при кожному матросі стоїть губернія й повіт. Другий шлях коротший: облікова книга макарівського музею, куди фотографію прийняли, - у ній має бути записано, хто її передав і що про зображеного сказав.