Утікачі з Брусилова і дві різні дати від одного автора

10 серпня 1613 року до села Козичанки втекли піддані з містечка Брусилова й села Лазарівки пана Мартина Бутовича.^[1] Це найраніша дата, яку джерела називають при селі, і саме вона стоїть у картці Козичанки.

Стоїть вона там не без суперечки, і суперечка ця незвична: розходяться не два автори, а один із самим собою.

Дві дати, один краєзнавець

Монографія про Козичанку 2003 року датує початок села інакше. «Перші письмові згадки про село Козичанку датовані серединою XVII століття і повʼязані з поміщиками Харлінськими», пише вона, і ставить під цим одне посилання - на 20-й том польського видання «Źródła dziejowe», сторінку 57.^[2] Числа 1613 у всій книжці немає жодного разу.

Через девʼять років той самий автор друкує в районній газеті перелік найраніших дат по всіх поселеннях району, і Козичанці дає точний день - 10 серпня 1613 року.^[1] Посилання на акт при цій даті вже немає.

Різниця між двома версіями - щонайменше три-чотири десятиліття, і жодна з них не показує документа, який можна відкрити. Розсудити їх може одне з двох: сам запис 1613 року про втечу підданих Мартина Бутовича або та сама 57-та сторінка 20-го тому. Ми не бачили ні того, ні того.

Дата, яку легко зробити старшою на 35 років

Поруч у тій самій газетній статті стоїть ще раніша дата - 20 квітня 1578 року, коли піддані бишівські пограбували підданих брусилівських, які поверталися з Канева.^[1] Її беруть за вік села, і роблять це часто.

Але 1578 рік названо там при річці Козичанці, а не при селі. Село в тому записі не згадане взагалі. Хто читає два речення поспіль і не розрізняє їх, робить Козичанку на тридцять пʼять років старшою, ніж дає саме джерело.

Тиждень серпня 1613 року

Козичанський запис не поодинокий, і сусіди пояснюють його краще за будь-який коментар. У тому самому переліку: 10 серпня 1613 - до Козичанки втекли люди з Брусилова й Лазарівки; 12 серпня 1613 - Миколай Стецький отримує компенсацію за підданих із села Іллінець, що втекли до маєтності Лишні; 16 серпня 1613 - до Пашківки втекли мешканці з містечка Хабного.^[1] Три сусідні села входять у письмову історію протягом одного тижня, і всі три - записами про втечу чужих підданих.

Тобто перша згадка тут не про заснування й не про людей, які тут жили. Вона про те, що в серпні 1613 року Козичанка вже стояла й уже була місцем, куди можна було втекти й де можна було залишитися. Хто ним тоді володів, запис не каже.

Ще одне, що варто знати тому, хто шукає в цих краях свій рід: у жодному з трьох записів немає жодного імені селянина. Названо тільки панів, і то не в кожному записі, - тих, хто втратив людей, і тих, хто за них платив.

Через сто сорок чотири роки напрямок став зворотним

Ту саму механіку видно в Козичанці ще раз, тільки навпаки. У вересні 1757 року з Козичанки втекли кріпаки шляхтича Харлінського, і під цим твердженням книжка 2003 року вже наводить архівне посилання - справу 54 першого опису фонду 2 Центрального державного історичного архіву в Києві, аркуші 126-127.^[2]

Отже за півтора століття село побувало по обидва боки того самого сюжету: 1613 року сюди приходили втікачі з чужих маєтків, 1757-го тікали свої. Обидва рази подія потрапила в папір не тому, що когось цікавили люди, а тому, що хтось рахував збитки.