Директора і завуча школи розстріляли одного дня

2 листопада 1937 року Комісія при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР засудила до розстрілу директора копилівської неповної середньої школи Володимира Кирилюка й завуча тієї самої школи Олександра Сердюка. Обох розстріляли 13 листопада^[1].

Тією самою датою в усьому макарівському розділі книги репресованих проходять девʼятнадцятеро людей^[1]. Пʼятнадцятьох із них, разом із Кирилюком і Сердюком, засуджено до розстрілу рішенням НКВС СРСР і Прокуратури СРСР, а ще чотирьох Особлива нарада при НКВС СРСР засудила до позбавлення волі. Підстави книга не називає в жодного з них. Ні той, ні той не був уродженцем Копилова: Кирилюк народився на Тернопільщині, Сердюк - на Рівненщині, обидва жили в Копилові й працювали в школі.

Не рахуючи Ганни Сердюк, про яку нижче, з Копиловом повʼязано дванадцять статей тому^[1]. Девʼятеро народилися в селі, троє тут лише жили й працювали. Серед них:

• Сава Підлісний, 1889 року народження, робітник 138 дільниці по експлуатації шосейних доріг. Трійка засудила його до розстрілу 31 грудня 1937 року, вирок виконали 20 січня 1938-го^[1];
• Яків Базилевський, чоботар-одноосібник, родом із Корця на Рівненщині - розстріляний 1 лютого 1938 року^[1];
• Єфрем Кривенко і Юхим Чижевський, обидва уродженці Копилова, обидва робітники Лукʼянівського цвинтаря в Києві - засуджені 3 травня 1938 року й розстріляні наступного дня^[1]. У макарівському розділі тією самою датою проходять іще двоє робітників того самого цвинтаря - з Грузького й Королівки, - і всіх чотирьох засудила та сама трійка при УНКВС по Київській області;
• Марія Кривенко, теж уродженка села, київська домогосподарка - виселена на пʼять років за межі України^[1];
• Василь Марченко, який на час арешту «тимчасово не працював», - десять років позбавлення волі^[1];
• Єлизавета Слободянюк, робітниця київського комунального господарства, - виселена на пʼять років уже після війни, 1946 року^[1];
• Олександра Ребрик (том дає варіант прізвища «Гудзь»), прибиральниця в київському науково-дослідному інституті, - виселена на пʼять років у червні 1945 року^[1];
• Олександр Поплавський і Михайло Тишкевич, обидва червоноармійці діючої армії, - засуджені військовими трибуналами дивізій 1942 року^[1].

Семеро з дванадцяти на час арешту жили не в Копилові, а в Києві або в армії. Похилевич 1864 року ставить село за версту від Києво-Брестського шосе й за сорок чотири версти від Києва^[3].

Дванадцять - це нижня межа, а не підсумок, і причина в тому, як укладено сам том. У макарівський розділ людина потрапляє то за місцем народження, то за місцем проживання: Кирилюк, Сердюк і Базилевський народилися на Тернопільщині та Рівненщині, а стоять тут, бо жили в Копилові^[1]. Отже розділ не є ні повним списком уродженців, ні повним списком жителів, і уродженця Копилова, який жив в іншому районі, том міг поставити до розділу того району. Тринадцятою тут стоїть Ганна Сердюк, яка на час арешту жила в Копилові, а народилася в Почепині, - її ми рахуємо за Почепином.

Те саме в краєзнавчому нарисі

Книга репресованих - реєстр, укладений з архівних справ. Але пʼятьох із цих людей називає й краєзнавчий нарис 2006 року: він пише, що «в Копилові були заарештовані і розтріляні директор школи В.Г. Кирилюк, робітники Е.Х. Кривенко, С.М. Підлісний, Ю.Д. Чижевський, учитель О.Л. Сердюк»^[2]. Ініціали тут короткі, дат немає, але впізнаються всі пʼятеро: Володимир Григорович Кирилюк, Єфрем Хомич Кривенко, Сава Микитович Підлісний, Юхим Данилович Чижевський, Олександр Леонтійович Сердюк^[1][2].

До тих самих імен ведуть дві книжки: обласний том репресованих і краєзнавчий нарис. Розходяться вони в посаді Сердюка: книга репресованих пише «завуч», нарис - «учитель». Ні дати арешту, ні дати вироку нарис не називає жодному з пʼятьох^[2], тож деталей він не додає, а імена підтверджує.

Том друкує прізвище Олександри Ребрик із дужковим варіантом - «РЕБРИК (ГУДЗЬ)». У самому томі таких записів пʼятдесят вісім^[1].