Красногірський монастир: межовий лист 1615 року і дві дати закриття

Монастир стояв на правому лісистому березі Здвижу, в урочищі Красногорка, куди його, за Лаврентієм Похилевичем, перенесли з Андріївки.^[2] У 1615 році землі в Макаровському маєтку вже описано як володіння красногорського монастиря.^[1] Що було раніше і коли монастир перестав існувати, джерела кажуть по-різному.

Острозький, Кирилівський монастир чи повстання в Андріївці

Нариси з історії Макарівського району 2006 року починають хронологію села з кінця XV століття: «Князь Костянтин Острозький побудував на Красній горі православний монастир».^[4] Подано це як подію, без застережень. Євген Букет у газетній статті 2012 року і в журнальній 2016 року називає те саме легендою, яку записав краєзнавець із Червоної Гірки Павло Гнатович Багачук. Твердження, додає він, потребує додаткових досліджень.^[6][7] Для легенди журнал 2016 року посилається на Нариси 2006, с. 315, а нарис на цій сторінці підписано «П. Багачук, Є. Букет»; іншого джерела стаття не називає.^[7]

Похилевич 1864 року розповідає іншу історію. У статті про Андріївку він пише, що там ще в XVI столітті був монастир, залежний від київського Кирилівського; за прийняття унії його зруйнували під час повстання, а згодом для безпеки перенесли на Красногорку.^[2] У статті про саму Красногорку сказано, що в XVI столітті вона належала Києво-Кирилівському монастиреві, монахи якого заснували тут окремий скит, а гетьман Іоанн Скоропадський збудував у скиті церкву й дав землю.^[3]

Нариси 2006 року переказують той самий ланцюг, але ставлять його в XVII століття: землі належали Кирилівському монастирю, монахи заснували скит, гетьман Іван Скоропадський збудував церкву.^[4] Повстання в Андріївці Нариси датують першою половиною XVII століття. Є й місцева версія про початок села: монастир відбудували в урочищі Красногірка, монахи переселили туди з Андріївки кілька сімей кріпаків, «так виникло село Красногірка і в ньому вулиця Монастирська».^[4] Тобто джерела розходяться і щодо засновника, і щодо століття: Нариси дають Острозького наприкінці XV століття та скит у XVII, Похилевич дає Кирилівський монастир і XVI століття.

Межовий лист 1615 року

Перша згадка, яку називає Букет, теж має дві дати. У газеті 2012 року це 14 жовтня 1625 року: тоді Кшиштоф Макаревич і його жінка Анна з Малинських в Андріївці дали фундуш на Красногірський монастир.^[6] У журналі 2016 року першою відомою згадкою названо опис кордонів монастиря від 8 серпня 1615 року.^[7]

Документ 1615 року описано в томі архіву уніатських митрополитів, виданому 1907 року. Під 1713 роком там стоїть № 1148, виписка з гродських книг Житомирського замку «граничнаго листа принадлежащей красногорскому монастырю земли въ макаровскихъ имѣніяхъ».^[1] За переказом опису, Христофор і Георгій Макаровичі-Ивашенцевичі (у тексті «Христофоръ и Георгій Макаровичи-Ивашенцевичи») дали ігуменові київського Кирилівського монастиря Василю Красовському з братією межовий лист на землі у своєму макаровському маєтку, які вони та їхні предки пожертвували красногорському монастирю, «состоящему подъ властію» Кирилівського. Дата листа 8 серпня 1615 року.^[1] Межі в листі описано за місцевими прикметами польською мовою. Вони йдуть від Ракиної Руди, що впадає в Здвиж, до шляху з Макарова на Київ, через Хмільну, річками Бабкою і Пороскотнем, далі Здвижем угору. Лист називає монастирські млини на Бабці, два на новій греблі на Здвижі й один на Ширці (у тексті «Szyrca»).^[1]

З цього опису видно три речі. Монастир 1615 року вже існував і мав землі, пожертвувані Макаровичами та їхніми предками. Він був підлеглий київському Кирилівському монастирю, як і в статті про Красногорку. Імені Острозького в описі листа немає.^[1][3]

Базиліяни і місце покути

Після 1686 року, коли цей бік відійшов до Польщі, скит разом із селом віддали базиліянам.^[3] Нариси 2006 року повторюють це під 1686 роком.^[4] Красногорський базиліянський монастир відомий тим, що сюди уніатське духовне начальство посилало на єпітимію духовних осіб, обвинувачених у порушенні благочиння.^[3]

У середині XVIII століття монастир, за Похилевичем, залежав від Білилівського (у тексті «Бѣлиловскаго»).^[3] У примітці він наводить акти Радомисльської консисторії за 1755 рік: там записано скаргу Ієроніма Островського, настоятеля монастирів Красногорського і Білилівського, на жителів Макарова, Наливайківки, Копилова й Забуяння, які побоями й лайкою скривдили монахів Красногорського монастиря. Нариси 2006 року в тому самому місці пишуть «від Бенковського».^[5]

Близько 1760 чи 1786 рік

Похилевич пише, що монастир закрили близько 1760 року, і тут-таки зауважує, що в списку монастирів, які скасовувалися 1786 року, значиться й Красногорський, хоча тоді він ще був у межах Польщі; для цього списку він посилається на опис Києво-Софійського собору митрополита Євгенія, с. 269.^[3] Нариси 2006 року подають обидві дати окремо: близько 1760 року монастир закрито, 1786 рік це остання згадка про нього.^[5] Пізніші статті Букета беруть уже 1786 рік як рік закриття. Хутір Лозовик, за журналом 2016 року, належав Красногірському монастирю, «який був закритий 1786 року» (журнал тут посилається на перевидання Похилевича 2007 року, с. 40), а газета 2021 року називає монастир ліквідованим у 1786 році.^[8][9]

В останні роки в монастирі було дві деревʼяні церкви. Після скасування їх продали до Фастова (у Похилевича «Хвастовъ») і до Королівки, а на їхньому місці 1864 року стояли будинок поміщика та його служби.^[3] За руїнами, що лишалися 1864 року, було видно, що колись у монастирі були й цегляні будівлі. Монастирський сад зі столітніми липами й старими фруктовими деревами та викопана монахами криниця в глибокому яру біля саду 1864 року належали до садиби власника. Монастирю належав і водяний млин на Здвижі в урочищі Братський Ріг. Стаття Букета 2021 року переказує це й додає, що млин працював і в середині XIX століття.^[9]

Рік 1786 тримається на списку монастирів, що скасовувалися того року; для близько 1760 року джерела не названо. Що саме записано про Красногорський у цьому списку, Похилевич не переказує: він знав, що монастир там є, і все одно поставив закриття близько 1760 року.^[3]