25 травня 1694 року: Харленський із козаками вигнав власницю Бишева

25 травня 1694 року Ян Францішек Харленський із сотником Палієвого полку Федором Сліпим і близько пʼятдесятьма найнятими козаками вигнав із Бишева Феофілу Тишкевич, щойно овдовілу: тіло її чоловіка, Кароля Тишкевича, ще лежало непохованим у бишівському костелі.^[1] Так розповідає її скарга, внесена до овруцьких ґродських книг 22 червня 1694 року. Бюлетень 1958 року, що посилається на цю скаргу, пише інакше: власницю в нього вигнало «населення Бишева з допомогою 50 фастівських козаків», яке тоді ж «знищило документи».^[2] У цьому бюлетень помиляється: у скарзі виганяє Харленський із найнятими козаками, а документи, за другою її скаргою, згоріли ще в лютому.^[1] За бюлетенем, місто знову перейшло до козацьких володінь.^[2] Тишкевич повернулася в час наступу Вільги. У тому самому абзаці бюлетень пише, що нападів селян і козаків зазнали маєтки панів Лемеша, Недашковського і Матіяшевича-Копиці.

Під цим абзацом бюлетень посилається на чотири акти «Архива Юго-Западной России», частина 3, том II.^[2] Два з них, № XC і CXVII, - скарги самої Феофіли Тишкевич, а два інші, № XCIII і XCIX, - скарги шляхтичів Матяшкевича й Недашковських на напади, у яких брали участь козаки Палія.^[1]

Що саме знищили. За другою скаргою Феофіли Тишкевич, внесеною до овруцьких ґродських книг 12 листопада 1694 року, документи згоріли не 25 травня, а 9 лютого 1694 року, ще за життя її чоловіка, коли на Бишів напали козаки Палієвого полку.^[1] Козак на імʼя Дема розбив скриньку, забрав гроші, а папери, замкнені в шухлядах, кинув у вогонь; про це, за її словами, вона знала від багатьох бишівських міщан. Згоріли записи на різні маєтки: продажі, дарування, боргові зобовʼязання. Сама вона тоді ледве врятувалася й виїхала аж на Волинь.

«Історія міст і сіл» описує ту саму подію під тим самим роком, тільки без числа й місяця, і додає до неї те, чого немає в бюлетені: імʼя сотника. У її викладі жителі, «закликавши на допомогу Федора Сліпого - сотника Семена Палія, вигнали з маєтку дружину К. Тишкевича і знищили всі документи, що надавали їй право володіти селянами й землею».^[3] Бюлетень називає Феофілу Тишкевич, том - «дружину К. Тишкевича»; імʼя сотника, Федір Сліпий, стоїть і в скарзі самої Феофіли.^[1] Але, як і бюлетень, том приписує вигнання жителям і ставить поруч із ним знищення документів, а скарги 1694 року розводять ці дві події на лютий і травень.

Чотири роки перед тим було те саме. У січні 1690 року фастівський полковник Семен Палій відрядив до Бишева сотника Зеленського з військом і вручив пернач на знак переходу містечка під владу правобережного козацтва; бишівські міщани повстали проти Тишкевича і під керівництвом козака Дзежа захопили замок і маєток.^[3] Тобто 1694 рік - це другий раз, а не перший, і між двома разами власники встигли повернутися.

Як усе скінчилося, джерела кажуть по-різному. Słownik пише, що 1689 року Францішек Ян Харленський, дійшовши повноліття, «за допомогою Семена Палія, полковника козацького, зумів визволити свій дідичний Бишів із володіння Кароля Тишкевича».^[5] Похилевич дає розвʼязку зовсім неромантичну: боротьба Тишкевича з Харленськими скінчилася на користь Харленських «при помощи талеровъ, данныхъ Харленскими Хвастовскому полковнику, принявшему наконецъ ихъ сторону».^[4] У Похилевича фастівський полковник Семен Палій спершу підтримував претензії Кароля Тишкевича на Бишів і лише наприкінці став на бік Харленських, а Тишкевич із дозволу Палія дожив віку в Бишеві. Скарга вдови 1694 року з цим сходиться: тіло Кароля Тишкевича тоді лежало в бишівському костелі, а по його смерті вдову вигнав Ян Францішек Харленський, який, за її словами, заплатив сотникові Сліпому готовими грошима.^[1] Бюлетень і «Історія міст і сіл» посилаються на цей самий том «Архива Юго-Западной России»,^[2][3] а Похилевич відсилає до книжки «доктора Антона» «Из прошедшего Киевского Полесья» (1881, с. 76-89).^[4]

Свої права на Бишів Тишкевичі виводили з родства.^[5] Одна з дочок Щенсного Харленського була заміжня за Абрагамом Тишкевичем, і Тишкевичам належала з цих дібр чверть; скориставшись малолітством спадкоємця Францішка Яна Харленського, вони захопили містечко в лютому 1685 року.^[3] Отже, за девʼять років, від 1685 до 1694, Бишів переходив із рук у руки щонайменше тричі.