Пожежа 5 квітня 1906 року, яка мало не знищила містечко

5 квітня 1906 року опівдні в хаті селянина Конона Веремієнка від поганої димової труби зайнялася соломʼяна стріха. Вітер був сильний, вогонь перекинувся на сусідні двори, і за кілька хвилин горіла вся вулиця: жмути палаючої соломи перелітали далеко й підпалювали нові будівлі.^[1] Пожежа мало не знищила все містечко. Згоріло 75 селянських хат, 64 клуні, 89 сараїв, 15 навісів і погребів, а також частина рухомого майна, яку не завжди вдавалося винести з будівель, що загорілися.

Поліція й господарі, здебільшого вдома через свята, спрямували всі зусилля на те, щоб вогонь не пішов до центральної частини містечка, куди дув сильний вітер.^[1] Дахи рясно поливали водою, а приблизно з двадцяти пʼяти хат соломʼяні стріхи зірвали. Зупинили вогонь насилу, майже біля самої базарної площі.

На самій площі, пише кореспондент, стояли «церковь, костелъ, казенная винная лавка, народная чайная, ряды лавокъ и еврейскіе дома».^[1] Тобто на одному майдані стояли поруч православний храм і католицький костел, державна горілчана крамниця й народна чайна, торгові ряди й єврейські будинки. Кореспондент так і називає Бишів - містечком.

Людських жертв не було. Збитки склали до 40 000 карбованців, а згорілі будівлі були застраховані в Бишівському волосному правлінні на 20 500 - тобто трохи більше ніж на половину.^[1] Кореспондент пише, що чимало погорільців лишилося з родинами без засобів і потребувало допомоги.

Різниця між збитком і страховою сумою сягала 19 500 карбованців.^[1] За місяць до пожежі, 7 березня, та сама газета писала, що за розпорядженням київського губернатора попередній зʼїзд священнослужителів і землевласників, які мали менше 200 десятин землі, призначено на 14 березня, щоб обрати уповноважених на зʼїзд землевласників із повним цензом.^[2] Київський повіт для цього поділили на сім участків; для Бишівської волості зʼїзд мав зібратися в Бишівському волосному правлінні, головою його газета називає інженера А. А. Киха, а виборців на нього - 697.