Пожежа 5 квітня 1906 року, яка мало не знищила містечко
5 квітня 1906 року опівдні в хаті селянина Конона Веремієнка від поганої димової труби зайнялася соломʼяна стріха. Вітер був сильний, вогонь перекинувся на сусідні двори, і за кілька хвилин горіла вся вулиця: жмути палаючої соломи перелітали далеко й підпалювали нові будівлі.[1]
Гасили не водою на вогонь, а водою на те, що ще не горіло: дахи поливали рясно, а приблизно з двадцяти пʼяти хат соломʼяні стріхи просто зірвали, щоб не було чому займатися.[1] Зупинили вогонь із великими труднощами - майже біля самої базарної площі, куди його й гнав вітер.
Одним реченням кореспондент перелічив те, чого не подає жодне інше джерело про Бишів: «церковь, костелъ, казенная винная лавка, народная чайная, ряды лавокъ и еврейскіе дома».[1] Тобто на одному майдані стояли поруч православний храм і католицький костел, державна горілчана крамниця й безалкогольна народна чайна, торгові ряди й будинки єврейської громади. Це портрет містечка, а не села: у селі базарної площі з рядами крамниць не буває. І це єдина поява бишівської єврейської громади в усій пресі, яку ми передивилися.
Людських жертв не було. Збитки склали до 40 000 карбованців, а згорілі будівлі були застраховані в Бишівському волосному правлінні на 20 500 - тобто трохи більше ніж на половину.[1] Страхуванням будівель відала сама волость, і по гроші погорільцям треба було йти не до приватної компанії, а до власного волосного правління. Кореспондент пише, що чимало погорільців лишилося з родинами без засобів і потребувало допомоги.
Різниця між збитком і страховою сумою - 19 500 карбованців - це те, чого не відшкодував ніхто. За місяць до пожежі, на виборах до Першої Думи, по всій Бишівській волості значилося 697 виборців, а голова зʼїзду інженер А. А. Ких призначив день виборів на 14 березня.[2] Саме 697: у пошуку по цій газеті число виходить як 688, але на самій шпальті очима видно 697, і ми беремо те, що видно на шпальті. Тобто збиток однієї весняної днини припадав на волость, у якій виборців було менше за сімсот.